Справа: № 826/14834/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.
Іменем України
12 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сорочко Є.О.
Суддів: Горбань Н.І.
Межевич М.В.
при секретарі Грисюк Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу та вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу від 28.08.2014 р. №2085-о, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
На вказану постанову позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи, наказом Голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів від 28.08.2014 р. №2085-о позивача з 28.08.2014 р. звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України, за п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності Міністерства доходів і зборів України. Підстава звільнення ст.49-2 Кодексу Законів про працю України.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014 р. №211.9-о, на підставі наказу Міндоходів від 23.07.2014 р. №346-в «Про надання відпусток», внесено зміни до наказу Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014 р. №2085-о «Про звільнення ОСОБА_3»:, зокрема позивача звільнено з 29.08.2014 р.
Відповідно до ст. 36 Кодексу Законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Згідно п. 1 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 40 цього Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно ч. 1-3 ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Частиною 2 статті 40 цього Кодексу визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством доходів і зборів України з метою забезпечення вимог Закону України від 27.03.2014 р. №1165 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» в частині скорочення граничної чисельності працівників центральних органів виконавчої влади не менше ніж на 10 відсотків та постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету» прийнято наказ від 23.04.2014 р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів», яким скорочено штатну чисельність працівників окремих структурних підрозділів апарату Міндоходів та затверджено їх штатну чисельність згідно з додатком; ліквідовано Департамент стратегічного управління та інновацій та головне управління службової етики.
Відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України винесено попередження про наступне вивільнення позивача, у відповідності до якого, з метою забезпечення вимог Закону України від 27.03.2014 р. №1165 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», постанови Кабінету міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету» та на підставі наказу Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2014 р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів» позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 26.08.2014 р., відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.
Одночасно позивачу запропоновано переведення на вакантну посаду: головного державного ревізора-інспектора сектора з розгляду скарг та звернень платників податків управління адміністративного оскарження Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4; головного державного інспектора відділу організації взаємодії та супроводження податкових спорів у судах управління правового забезпечення податкових спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України; головного державного інспектора відділу моніторингу, аналітичного забезпечення та контролю Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5
Із вказаним попередженням, позивач ознайомився 25.06.2014 р. та відмовився від запропонованих відповідачем посад, про що свідчить відмітка із підписом позивача на вказаному акті.
Таким чином, при звільненні позивача, відповідачем дотримано порядок вивільнення працівників, передбаченого ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України.
Щодо посилань позивача про право переваги на заняття посади, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 42 КЗпП України переважне право й перевага в залишенні на роботі діють за наявності у роботодавця працівників, які займають таку саму посаду або виконують таку ж роботу, що й вивільнюваний, а не будь-яких інших. У тому ж разі, коли певну посаду займала одна особа й ця посада скорочується, зазначене переважне право чи перевага не можуть бути реалізовані. При цьому, питання щодо проведення перегрупування працівників відноситься до повноважень адміністрації установи.
Крім того, правомірність наказів Міндоходів від 23.04.2014р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів» та від 30.04.2014р. №272 «Про затвердження Змін до Структури Міністерства доходів і зборів України, затвердженої наказом Міндоходів від 19.06.2013 р. №186» не є предметом даного спору, а тому посилання позивача на відсутність правових підстав для їх прийняття та недоцільність скорочення штату є необґрунтованими.
Таким чином, наказ від 28.08.2014 р. №2085-о «Про звільнення ОСОБА_3» є правомірним та не підлягає скасуваннюю. Вимоги щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами, а тому також не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Сорочко Є.О.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.
Повний текст ухвали складено 17.02.2015 року
.
Головуючий суддя Сорочко Є.О.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.