03 лютого 2015 р. Справа № 106858/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
представника позивача Крохта Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року по справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -
27.05.2011 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0001041720/0/12825.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001041720/0/12825 від 20.05.2011 року.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова була проведена документальна позапланова перевірка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 з питань правомірності декларування сум податкового кредиту по взаєморозрахунках за період з червня по липень 2010 року, за результатами якої складено акт від 10.05.2011 року № 814/17-2/217081065 (а.с.12-20).
В акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 52 500,00 грн., у тому числі за червень 2010 року - 26 370,00 грн., липень 2010 року - 26 130,00 грн.
На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0001041720/0/12825, яким встановлено порушення п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 52 500, 00 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями(штрафами) 13 125, 00 грн.(а.с.11).
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірність оскаржуваного рішення.
В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.
При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.
Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).
При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 уклала із приватним підприємством "Версант" договір купівлі-продажу (поставки) №015 від 26.05.2010 року(а.с.21). Згідно з цим договором продавець (приватне підприємство "Версант") продавало, а покупець (субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2) купував матеріали і доклади (товар) по договірній ціні на загальну суму 400 000,00 грн. Оплата вартості товару, згідно п.4.2 даного договору, здійснюється за цінами домовленості, шляхом безготівкового розрахунку.
Наявними в матеріалах справи податковими накладними №6290000008 від 29.06.2010 року, №7070000002 від 07.07.2010 року, №7130000001 від 13.07.2010 року підтверджується, що позивач виконував умови договору купівлі-продажу (поставки) №015 від 26.05.2010 року(а.с.23,26,29), а також підтверджується платіжними дорученнями №100 від 29.06.2010 року, №106 від 07.07.2010 року, №117 від 13.07.2010 року(а.с.22,25,28) та видатковими накладними №РН-6-29008 від 29.06.2010 року, №РН-7-07003 від 07.07.2010 року, №РН-7-13001 від 13.07.2010 року(а.с.24,27,29а).
Згідно з податковими деклараціями позивача з ПДВ за червень-липень 2010 року та реєстром отриманих та виданих податкових накладних за період червень-липень 2010 року сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду становить 9719,00 грн.(а.с.30-38).
З наявних в матеріалах справи податкових накладних та видаткових накладних за 2011 рік слідує, що суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 продавала товар, який закупляла в приватного підприємства "Версант", згідно договору купівлі-продажу (поставки) №015 від 26.05.2010 року, після чого був використаний у виробництві і проданий у торгівельні мережі, ПП "Пелікан Люкс", ПП "Санте Люкс", ПП "Візерунок", ФОП ОСОБА_3, ПАТ "Універмаг"Дитячий Світ"(а.с.54-100).
Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, виписані ПП «Версант» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідав чинному на момент їх видання законодавству.
Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Версант».
Факт надмірної сплати податку на додану вартість постачальнику товарів (робіт, послуг) відповідачем не оспорюється.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Версант» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 товарів(послуг) від ПП «Версант», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі № 2а-6108/11/1370 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін