73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
03 лютого 2015 р. Справа № 923/1911/14
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод", м. Херсон
до комунального підприємства "Центр" Виконавчого комітету Херсонської міської ради, м. Херсон
про стягнення 169909,47 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - представник Матвєєва-Вац Н.В., довіреність №01/11 від 14.01.2015р.
від відповідача - представник Трамбовецький Я.В., довіреність №20 від 09.01.2015р.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод" (позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства "Центр" Виконавчого комітету Херсонської міської ради (відповідач) заборгованість у розмірі 167640,70 грн., з якої: 147875,45 грн. - сума безпідставно одержаних коштів та 19765,25 грн. - сума процентів за користування чужими грошовими коштами. Судові витрати по справі позивач просить суд покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на положення ст.ст. 216, 509, 536, 1212 - 1214 ЦК України та ст.ст. 231, 232 ГК України.
29 січня 2015 року позивач, в порядку ст. 22 ГПК України подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій збільшує заявлену до стягнення суму процентів за користування чужими грошовими коштами з 19765,25 грн. до 22034,02 грн., тобто на 2268,77 грн.
В обґрунтування даної заяви позивач посилається на ті обставини, що сума процентів за користування чужими грошовими коштами збільшилася у зв'язку зі збільшенням періоду її нарахування, а саме донараховано за період з 26.12.2014р. по 03.02.2015р. включно.
Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, суд приймає її до розгляду.
У судовому засіданні 03.02.2015р. представник відповідача подав письмове заперечення проти позову, в якому частково заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 19765,25 грн. Дане заперечення суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.02.2015р. представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, надавши аналогічні пояснення, які містяться у запереченні на позовну заяву. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22034,02 грн. просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Матеріали справи свідчать, що 02 липня 2012 року між відкритим акціонерним товариством "Херсонські комбайни" і товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод" (надалі - позивач) був укладений договір найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку №1, відповідно до якого в користування позивача на правах оренди ВАТ "Херсонські комбайни" передало помешкання, розташовані в будівлі гуртожитку по вул. Бучми, №20, в м. Херсоні, які на момент укладення договору знаходилися на балансі ВАТ "Херсонські комбайни". Також 02 липня 2012року між відкритим акціонерним товариством "Херсонські комбайни" і товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод" був укладений договір найму (оренди) помешкань (житла) №2, згідно з яким в користування позивача на правах оренди ВАТ "Херсонські комбайни" передало помешкання, розташовані в будівлі гуртожитку по вул. Бучми, №22, в м. Херсоні. Перелік помешкань та їх площа наведена в пунктах 2.2.1-2.2.9.9 договорів найму (оренди), із яких вбачається, що в користування передавалися як житлові, так і нежитлові приміщення.
30 листопада 2012 року Херсонською міською радою було прийнято рішення про надання згоди на прийняття зазначених гуртожитків у комунальну власність.
25 грудня 2012 року ВАТ "Херсонські комбайни" передало 9 гуртожитків у комунальну власність та на баланс територіальної громади міста Херсона.
З листа ВАТ "Херсонські комбайни" №156 від 26 грудня 2012 року позивачу стало відомо, що обслуговуючою організацією гуртожитків, що розташовані по вул. Бучми, буд. 20 та буд. 22, після прийняття гуртожитків у комунальну власність м. Херсон, стало комунальне підприємство "Центр" Виконавчого комітету Херсонської міської ради (надалі - відповідач).
На виконання вимог розділу 4 договору найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку від 02 липня 2012 року №1 та розділу 4 договору найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку від 02 липня 2012 року №2 позивач, з 18.01.2013р. почав перераховувати щомісячну плату за оренду помешкань (житла) за відповідними договорами на розрахунковий рахунок відповідача.
Так, за період з 18.01.2013р. по 12.09.2013р. позивач перерахував відповідачу за оренду помешкань (житла) 147875,45 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 46 - 54).
Звертаючись з позовом до суду про стягнення з відповідача суми безпідставно одержаних коштів у розмірі 147875,45 грн., позивач посилається на ті обставини, що він так і не приступив до користування орендованими (найманими) приміщеннями за вищенаведеними договорами через перешкоди, що чинились з боку відповідача та Херсонської міської ради.
Надалі рішенням господарського суду Херсонської області від 02.12.2014р у справі 923/259/14 визнано недійсними договори найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку від 02.07.2012 №1 та №2. Дане рішення набрало законної сили 16.12.2014р.
Зазначеним рішенням встановлено, що питання повернення грошових коштів від відповідача повинно вирішуватись в окремому провадженні.
Листом №01/802 від 06.11.2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 147875,45 грн. Даний лист відповідач залишив без відповіді та реагування.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно набув 147875,45 грн., оскільки договори найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку від 02.07.2012 №1 та №2 визнано недійсними.
Таким чином, посилаючись на норми ст.ст. 216, 509, 536, 1212-1214 ЦК України та ст.ст. 231, 232 ГК України позивач стверджує, що відповідач безпідставно набув та утримує 147875,45 грн., а також зобов'язаний сплатити суму процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22034,02 грн.
29 січня 2015 року позивач, в порядку ст. 22 ГПК України подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій збільшує заявлену до стягнення суму процентів за користування чужими грошовими коштами з 19765,25 грн. до 22034,02 грн., тобто на 2268,77 грн.
Відповідно до положень ч. 1, ч. 4 ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, не зачіпає інтересів інших осіб і не порушує охоронювані законом їх права, суд задовольняє заяву позивача і приймає її до розгляду.
Суд визначає ціну позову в розмірі 169909,47 грн.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до положень, ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Судом встановлено, що на виконання умов договорів найму (оренди) помешкань (житла) в гуртожитку від 02.07.2012р. №1 та №2 позивач у період з 18.01.2013р. по 12.09.2013р. перерахував відповідачу за оренду помешкань (житла) 147875,45 грн. Зазначені договори рішенням господарського суду Херсонської області від 02.12.2014р у справі 923/259/14 визнано недійсними. Рішення набрало законної сили 16.12.2014р.
Матеріали справи також свідчать, що позивач так і не приступив до користування орендованими (найманими) приміщеннями за вищенаведеними договорами
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установлення порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Доказів сплати відповідачем грошових кошти у розмірі 147875,45 грн. суду не надано.
Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав, тверджень позивача не спростував.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідно до ст.ст. 216, 1212 ЦК України з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 147875,45 грн., як такі, що сплачені за недійсним правочином, тобто набуті без достатньої правової підстави.
Щодо вимоги в частині стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22034,02 грн., то суд відмовляє у її задоволенні, з огляду на наступне.
Так, позивачем на підставі ст. 536, п.2 ст. 1214 ЦК України, ч.6 ст. 231, ч.4 ст. 232 ГК України заявлена вимога про стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22034,02 грн. Як вбачається з розрахунку позивача, він розрахував проценти за обліковою ставкою Національного банку України
Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Матеріали справи свідчать, що між сторонами не укладено будь-яких договорів, які б визначали розмір та передбачали сплату процентів за користування чужими грошовими коштами. Не встановлений він в даному випадку і законодавством, оскільки вказані позивачем п.6 ст. 231, п.4 ст. 232 ГК України проценти є саме штрафними санкціями за порушення договірних зобов'язань між сторонами, тоді як між сторонами договірні відносини відсутні, а грошові кошти отримані безпідставно.
Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Представник відповідача у своїх поясненнях наданих у судовому засіданні не заперечував того факту, що 147875,45 грн. це безпідставно набуті ним грошові кошти.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Крім того, позивачем при поданні позовної заяви про стягнення 167640,70 грн., платіжним дорученням №10960 від 23.12.2014р., було сплачено 4002,16 грн. судового збору.
Надалі позивач збільшив розмір позовних вимог на 2268,77 грн.
Таким чином, відповідно до пп. 1, п. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору, що має бути сплачена позивачем від ціни позову, яка складає 169909,47 грн., становить 3398,19 грн. (2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат).
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що сума судового збору у розмірі 603,97 грн., сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення №10960 від 23.12.2014р., підлягає поверненню платнику у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно від суми задоволених позовних вимог. Судовий збір у розмірі 2957,51 грн. відшкодовується позивачу за рахунок відповідача, з вини якого спір було доведено до врегулювання у судовому порядку.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представникам сторін про дату складення повного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства "Центр" Виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. проспект Ушакова, 71-Б, код ЄДРПОУ - 34786324) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод" (73026, м. Херсон, вул. Тираспільська, 1, код ЄДРПОУ - 35788406) суму безпідставно одержаних коштів у розмірі 147875,45 грн. та 2957,51 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничому підприємству "Херсонський машинобудівний завод" (73026, м. Херсон, вул. Тираспільська, 1, код ЄДРПОУ - 35788406) зі спеціального рахунку державного бюджету України (р/р 31215206783002, МФО 852010, код ЄДРПОУ - 37959779, Одержувач УДКСУ у місті Херсоні, Банк ГУДКСУ у Херсонськiй областi) - 603,97 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного дорученням №10960 від 23.12.2014р., у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 09.02.2015р.
Суддя С.В. Нікітенко