Ухвала
іменем україни
04 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Лідер» до ОСОБА_3 про повернення грошових коштів, отриманих без достатніх правових підстав, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2014 року,
У лютому 2014 року Приватне підприємство «Лідер» звернулося до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що в результаті проведеної на підприємстві перевірки було виявлено факт перерахування у 2010 році на користь відповідача коштів в сумі 14 640 грн без достатніх на те правових підстав.
Враховуючи, що ніяких послуг, пов'язаних з діяльністю автомобільного вантажного транспорту позивач від відповідача не отримував, договір між сторонами відсутній, на підставі ст. ст. 1212, 1215 ЦК України просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в вищезазначеній сумі.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2014 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «Лідер» кошти, отримані без достатньої правової підстави, в розмірі 14 640 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14 березня 2008 року по 29 грудня 2012 року. Основним видом економічної діяльності останнього була діяльність автомобільного вантажного транспорту.
У період здійснення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 підприємницької діяльності позивачем на розрахунковий рахунок останнього були перераховані грошові кошти на загальну суму 14 640 грн.
Відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи, представником замовника автотранспортних послуг у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від імені Приватного підприємства «Лідер» зазначена заступник директора ОСОБА_5, яка працювала на вказаному підприємстві з 06 травня 2009 року по 01 серпня 2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заступник директора ПП «Лідер» ОСОБА_5 не мала повноважень укладати договори, представляти інтереси підприємства та підписувати фінансові документи без довіреності, а тому, враховуючи, що письмові договори між сторонами не укладалися, акти здачі-прийняття робіт були підписані не уповноваженою на це особою, є всі підстави вважати, що кошти відповідачу були перераховані безпідставно.
Однак колегія суддів з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не може виходячи із наступного.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов»язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Обставини обізнаності відповідача щодо обмеження повноважень заступника директора ОСОБА_5 у підписанні актів здачі-прийняття робіт (надання автотранспортних послуг) взагалі не досліджувалися судами.
Враховуючи, що суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська