АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
28 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року,
Цим вироком у кримінальному провадженні під №12013110040017879, внесеному 6.11.2013 р. до ЄРДР, обвинувачена:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, яка народилася в м. Києві, має повну загальну середню освіту, заміжня, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судима: 1) 27.11.2000 р. Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 140, ст. 46-1 КК України 1960 р. на два роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на два роки; 2) 2.10.2001 р. Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ст. ст. 70, 71 КК України на шість років позбавлення волі, звільнена 13.06.2005 р. умовно-достроково на 1 рік 11 місяців 2 дні; 3) 24.04.2008 р. Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України два роки позбавлення волі, звільнена 30.07.2006 р. умовно-достроково на 7 місяців 5 днів; 4) 17.05.2010 р. Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185, 71 КК України на два роки один місяць позбавлення волі, звільнена 23.03.2012 р. по відбуттю строку покарання; 5) 2.07.2013 р. Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням зі встановленням одного року іспитового строку, -
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК Україна, та їй призначене покарання у виді двох років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного обвинуваченій ОСОБА_6 за цим вироком, приєднана невідбута частина покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року, та остаточно ОСОБА_6 призначене покарання у виді двох років одного місяця позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 обрано запобіжний захід - у виді особистого зобов'язання з покладенням на неї обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 цим вироком ухвалено відраховувати з моменту її затримання.
Також вироком вирішені питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнана винуватою у таємному викраденні чужого майна (крадіжках), вчинених повторно та за попередньою змовою групою осіб.
Як визнав установленим у вироку суд першої інстанції, кримінальні правопорушення вчинені за таких обстави.
6.11.2013 р. близько 17:30 годині ОСОБА_6 , за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, перебуваючи в салоні маршрутного таксі №580, що рухалось проспектом Визволителів, 6-А в м. Києві, та побачили у ОСОБА_7 сумку, після чого у ОСОБА_6 та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , знаходячись позаду потерпілої ОСОБА_7 та переконавшись, що сторонні особи за її злочинними діями не спостерігають, тому, будучи впевненою, що злочинні дії залишаться непоміченими, оскільки особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, спостерігала за навколишньою обстановкою з метою попередити в разі небезпеки, повторно таємно викрала з сумки потерпілої ОСОБА_7 чохол із тканини, вартістю 100 грн., в якому знаходився мобільний телефон марки «Нокіа 7230», вартістю 1199 грн., в якому знаходилась сім-картка мобільного оператора «Київстар», вартістю 30 грн., із залишком грошових коштів на рахунку в сумі 10 грн., яку непомітно для оточуючих, передала позаду стоячій особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, яка, в свою чергу, діставши за спиною ОСОБА_6 викрадений мобільний телефон із чохла, вимкнула його та сховала до своєї спортивної сумки.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , діючи спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, утримуючи при собі викрадений мобільний телефон в чохлі, вийшли із салону маршрутного таксі №580 на зупинці «Київ-Дніпровський», по просп. Визволителів в м. Києві та, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим на власний розсуд, були затримані працівниками міліції, які в подальшому виявили та вилучили з сумки особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, чохол із тканини з вимкненим мобільний телефон марки «Нокіа 7230», належним потерпілій ОСОБА_7 , спричинивши потерпілій матеріальні збитки на загальну суму 1339 грн.
12.11.2013 р. близько 16:40 годині, знаходячись у салоні маршрутного таксі №504, що здійснювало рух від зупинки «Авторинок» по бул. Перова, 36 в напрямку масиву «Троєщина» в м. Києві, побачила ОСОБА_8 , яка в руці тримала сумку, в цей час у неї виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , знаходячись позаду ОСОБА_8 та переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, повторно таємно викрала з сумки ОСОБА_8 шкіряний гаманець, червоного кольору, вартістю 350 грн., всередині якого знаходились грошові кошти в сумі 136 грн., а всього на загальну суму 486 гривень, який поклала до своєї сумки.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , утримуючи при собі викрадений гаманець з коштами, на зупинці по бульвару Перова 48, в м. Києві вийшла із салону маршрутного таксі №504 та, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим на власний розсуд, була затримана працівниками міліції, які надалі виявили та вилучили з сумки ОСОБА_6 викрадене майно.
Не погодившись із ухваленим щодо неї вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, 17.11.2014 р. обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17.10.2014 р. змінити шляхом застосування до неї ст. ст. 75, 76 КК України, зважаючи на те, що місцевий суд не врахував низку обставин, які суттєво зменшують безпеку вчиненого нею кримінального правопорушення, що вона з'являлась на кожне судове засідання, свою провину визнала повністю, має низку тяжких захворювань: гепатит, туберкульоз, панкреатит, а також апелянт зазначає, що має на утриманні матір-пенсіонерку, яка внаслідок тяжкого захворювання та важкого сімейного становища потребує постійного догляду та піклування.
Іншими особами, які мають право подати апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції - не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку та доводів, викладених обвинуваченою ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, яка в засідання апеляційного суду втретє не з'явилась, про причини своєї неявки не повідомила, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки, внаслідок чого суд визнав можливим провести апеляційний розгляд у її відсутність; вислухавши доводи в засіданні апеляційної інстанції наведені прокурором ОСОБА_5 , який заперечував відносно задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обгрунтованим і вмотивованим, просив залишити його без змін; провівши судові дебати, вивчивши та перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши й обміркувавши доводи апелянта, - колегія суддів апеляційного суду вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжках), вчинених повторно та за попередньою змовою групою осіб, за обставин, установлених судом та викладених у вироку, згідно частини 2 статті 394 КПК України колегією суддів не перевіряються, оскільки фактичні обставини кримінального провадження під час судового розгляду в суді першої інстанції ніким із учасників судового провадження не оспорювались, відносно них відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України докази в судовому засіданні не досліджувались.
При цьому судом першої інстанції належно з'ясована правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінальних правопорушень, доведеності її винуватості, правову кваліфікацію діянь, вчинених ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 185 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок у наведеній його частині, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів - не виявлено.
В той же час, суд першої інстанції припустився помилки при визнанні в мотивувальній частині ухваленого вироку обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , - рецидиву злочинів.
Між тим рецидив злочинів (ст. 34 КК України) не може бути врахований за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України як обставина, що обтяжує покарання, оскільки в цьому разі є ознакою, яка в диспозиції ч. 2 ст. 185 КК України вказана як така, що впливає на кваліфікацію вчиненого, а саме - повторне вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжки).
Ця помилка підлягає виправленню шляхом внесення до вироку зміни в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 404 КПК України.
Відносно доводів обвинуваченої ОСОБА_6 , викладених нею у апеляційній скарзі, про невідповідність призначеного їй покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої внаслідок явної несправедливості за своїм видом і розміром через суворість, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, покарання ОСОБА_6 судом першої інстанції призначене з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, які класифікується як злочини середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12 КК України), особі винуватої, яка раніше неодноразово судима, переважно за корисливі злочини, не працює, заміжня, характеризується за місцем проживання позитивно, врахуванням обставини, що пом'якшує покарання, її щирого каяття у скоєному, а також факт вчинення ОСОБА_6 , звільненої від відбування покарання на підставі статті 75 КК України з випробуванням, нових кримінальних правопорушень під час одного року іспитового строку, визначеного вироком Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року за ч. 2 ст. 185 КК України.
При цьому така обставина правильно розцінена судом як порушення нею умов застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому остаточне покарання ОСОБА_6 за сукупністю вироків судом першої інстанції призначене відповідно до вимог статті 71 КК України.
Натомість, у таких випадках повторне звільнення обвинуваченої від покарання з випробуванням є неприпустимим.
Інші обставини, на які посилається обвинувачена ОСОБА_6 , мотивуючи прохання про пом'якшення їй покарання, цілком враховані судом першої інстанції у вироку.
До цього ж апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_6 не містить будь-яких нових даних і обставин, не врахованих судом першої інстанції при призначенні їй покарання, а також нових об'єктивних даних, які б могли беззаперечно свідчити на користь його пом'якшення.
Отже, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої.
Таким чином підстав для зміни вироку й призначення ОСОБА_6 покарання більш м'якого, ніж призначив їй суд першої інстанції, в тому числі шляхом застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції - не убачає.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 2 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва -
В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України, вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 в кримінальному провадженні під №12013110040017879, внесеному 6.11.2013 р. до ЄРДР, за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України, - змінити:
виключити з мотивувальної частини цього вироку вказівку про визнання обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , рецидив злочину.
У решті цей вирок суду першої інстанції - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 є л а н О. М а л і н о в с ь к и й