"27" січня 2015 р. Справа № 908/1800/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників:
позивача - Левицької А.В. (дов. № 8208-К-0 від 20.10.2014р.)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ (вх. № 4334 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2014р. у справі № 908/1800/14
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Бердянськ, Запорізької області
про стягнення 36 756,14 грн., -
У травні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором банківського обслуговування № б/н від 11.01.2012 року в розмірі 36756,14 грн., у тому числі заборгованість за кредитом у сумі 26300,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 6710,31 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у сумі 1848,63 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 1897,20 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 1827,00 грн. судового збору за подачу позовної заяви.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.11.2014р. по справі № 908/1800/14 (головуючий суддя Соловйов В.М., судді Корсун В.Л., Смірнов О.Г.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, а також неповне з'ясування судом всіх обставин справи, просить рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2014р. по справі № 908/1800/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, позивач просить судові витрати, пов'язані із розглядом справи, стягнути з відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 року (головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.) апеляційну скаргу відповідача по справі № 908/1800/14 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 27.01.2015 року об 11:30 год.
В судове засідання 27.01.2015 року відповідач або його уповноважений представник не з'явились, про причини своєї неявки відповідач суд апеляційної інстанції не повідомив та вимоги ухвали суду від 15.12.2015 року щодо письмового повідомлення суду про причини неявки не виконав, відзиву на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень не надав.
Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи те, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження у справі № 908/1800/14 отримана особисто ФОП ОСОБА_2 23.12.2014р., колегія суддів дійшла висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а тому мав можливість скористуватись своїм правом на участь у судовому засіданні та надати відзив на апеляційну скаргу.
Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські справи на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу.
У відповідності до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України встановлює права і обов'язки сторін в господарському судочинстві, зокрема, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
Судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, відповідач не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, проте таких письмових доказів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість відкладення розгляду справи за умови наведення обставин, які перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, але можуть бути усунуті до наступного судового засідання.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Перевіривши наявні у справі матеріали колегія суддів вважає, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні 27.01.2014р. по суті, а тому розглядає справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши уповноваженого представника позивача, який просить рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно частин 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із матеріалів справи вбачається, що 11.01.2012 року Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку у Публічному акціонерному товаристві комерційному банку "Приватбанк" та картку зі зразками підписів і відбитками печатки, відповідно до якої Відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://www.privatbank.ua, тарифами банку, які разом із заявою та карткою зі зразками підписів і відбитком печатки складають Договір банківського обслуговування № б/н від 11.01.2012р. (далі - Договір).
Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до Договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг» (далі - Умови).
Згідно пункту 3.18.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Згідно частин 1-3 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до пунктів 3.18.1., 3.18.1.1. Умов вид кредиту - "кредитний ліміт на поточний рахунок" корпоративного Клієнта. Кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта.
Пунктом 3.18.1.3. Умов передбачено, що кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди.
Відповідно до пункту 3.18.1.6. Умов, ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).
Пунктом 3.18.1.8. Умов визначено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»).
Відповідно до пункту 3.18.1.11. Умов періодом безперервного користування кредитом є період часу, на протязі якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 35 днів.
Пунктами 3.18.1.12, 3.18.4.1.1, 3.18.4.1.2 Умов визначено, що для розрахунку процентів за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка, яка залежить від строку існування непогашеного залишку по кредиту. За період користування кредитом до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го по 25-те число місяця процентна ставка складає 0% річних. При необнуленні дебетового сальдо протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, процентна ставка складає 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню.
Умовами у пункті 3.18.4.1.3. визначено, що в разі непогашення кредиту починаючи з 91 дня після дати завершення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта вважаються порушеними. При порушенні клієнтом зобов'язань він сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості та пеню в розмірі 0,1315% від суми залишку заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
Відповідно до пункту 3.18.4.4 Умов, клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць шляхом списання винагороди із своїх рахунків. При зміні ліміту банк може вимагати винагороди від різниці між встановленим лімітом та колишнім лімітом.
Згідно пункту 3.18.5.1. Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів, строків повернення кредиту, винагороди, клієнт сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 3.18.5.4. Умов визначено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 статті 1054, частин 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Цивільним кодексом України у частині 1 статті 1066 визначено, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частинами 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Згідно статті 1069 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.
Із матеріалів справи вбачається, що при оформленні заяви про відкриття поточного рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк" та картки зі зразками підписів і відбитками печатки, які склали Договір банківського обслуговування № б/н від 11.01.2012р., відповідачем уповноваженій особі Банку були надані оригінал паспорту ФОП ОСОБА_2 та належним чином його засвідчена копія, а також свідоцтво про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 серії НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, дата проведення державної реєстрації 16.12.2010р., номер запису в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 2 099 000 0000 016094. Згідно наданих Банку даних паспорту та свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців, фактичним місцем реєстрації (проживання) ОСОБА_2 було - АДРЕСА_1.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором в частині надання відповідачу кредитного ліміту в сумі 26300,00 грн. виконав належним чином, що підтверджується банківською випискою по рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 за період з 02.10.2013 року по 10.04.2014 року.
З огляду на те, що відповідачем дебетове сальдо у строки, встановлені Договором, не обнулене, чим порушено його умови, тому на зазначену адресу останнього позивачем в порядку досудового врегулювання спору, направлено претензію від 01.04.2014 року №20111ZPBDS01E, у якій позивач просив негайно погасити прострочену заборгованість за Договором у вигляді заборгованості за тілом кредиту у сумі 26300,00 грн., прострочену заборгованість за відсотками у сумі 6394,71 грн., заборгованість з комісії за користування кредитом у сумі 1897,20 грн. та пеню у сумі 1735,79 грн. (том 1 аркуш справи 49).
Факт надсилання претензії від 01.04.2014 року №20111ZPBDS01E на адресу відповідача - АДРЕСА_1 позивач підтверджує фіскальним чеком № 0095 від 07.04.2014 року, описом вкладення до цінного листа від 07.04.2014 року та списком № 5196 рекомендованих поштових відправлень, копії яких додані до позовної заяви (том 1 аркуш справи 50-51).
Господарським судом встановлено, що належною адресою відповідача - ФОП ОСОБА_2 згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є: 71100, АДРЕСА_2.
За таких обставин господарський суд визначився, що відповідач фактично не отримував претензії від 01.04.2014 року №20111ZPBDS01E про сплату боргу. Більше того, судом встановлено, що на момент укладення Договору ФОП ОСОБА_2 проживала за адресою 71100, АДРЕСА_2, а не в тому ж місті за адресою: АДРЕСА_1.
Однак колегія суддів вважає необхідним зазначити, що господарським судом не враховано, що згідно із заявою про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки і Банк і Клієнт (відповідач) приєдналися та зобов'язалися виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг. Цією ж заявою ФОП ОСОБА_2 підтвердила, що вся надана нею інформація, у тому числі й адреса місця реєстрації (місця проживання) є правильною. Кінцеві положення даної заяви містять застереження, що у разі зміни контактних даних, Клієнт зобов'язується у строк не пізніше 15 днів з моменту їх зміни повідомити про це Банк.
Втім, із матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав і ці умови договору банківського обслуговування, фактично надавши Банку недостовірну інформацію, а змінивши адресу місця проживання, відповідач Банк про зазначені зміни не повідомив, як то передбачено умовами Договору.
Не враховано господарським судом також і те, що протягом всього розгляду справи відповідач вже будучи належним чином повідомленим за належною адресою, а саме: 71100, АДРЕСА_2, в судові засідання не з'являвся, свого уповноваженого представника не направляв, будь-яких письмових пояснень або заперечень в обґрунтування своєї позиції у справі не надавав.
Матеріали справи переконливо свідчать про те, що відповідач заборгованість за Договором банківського обслуговування № б/н від 11.01.2012р. не сплатив, доказів належного виконання умов Договору відповідач не представив, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» зазначає, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за Договором в частині своєчасного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати комісії за його користування, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за договором банківського обслуговування № б/н від 11.01.2012 року в розмірі 36756,14 грн., у тому числі заборгованість за кредитом у сумі 26300,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 6710,31 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 1897,20 грн. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у сумі 1848,63 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог по стягненню документально підтверджених сум господарський суд Запорізької області послався на те, що за умовами Договору банківського обслуговування щодо можливості дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі, повинно передувати направлення позивачем відповідачеві відповідного повідомлення із зазначенням дати, до якої Клієнт зобов'язаний повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, сплатити відсотки за його користування та виконати інші зобов'язання за кредитом у повному обсязі.
Проте з даними висновками не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
В даному випадку надсилання відповідачу претензії про сплату простроченої заборгованості за Договором із зазначенням дати повернення кредиту не має істотного значення для правильного вирішення даного господарського спору, оскільки згідно виписки Банку по рахунку ФОП ОСОБА_2 строк виконання кредитних зобов'язань за Договором № б/н від 11.01.2012р. для відповідача вже настав, а з 28.10.2013р. сума кредиту в розмірі 26300,00 грн. визнана Банком простроченою, що виключає застосування до даних правовідносин правил дострокового повернення кредиту, які передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг. Реалізація права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту передбачена лише для зобов'язань, строк по яким ще не настав. Втім, із наявних у справі доказів вбачається, що відповідач вже прострочив виконання свого обов'язку з повернення кредиту у встановлені Договором строки.
Більше того, відповідно до частини 1 статті 6 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
Ці положення кореспондуються із нормами частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, якою визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
З урахуванням всіх матеріалів справи, умов Договору та положень Умов і правил надання банківських послуг судом апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок необнулення відповідачем дебетового сальдо у строки, встановлені Договором, за відповідачем утворились зазначені суми заборгованості по кредиту, по процентам за користування кредитом, по комісіям за користування кредитом та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором банківського обслуговування від 11.01.2012 року № б/н у вигляді заборгованості за кредитом у сумі 26300,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 6710,31 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 1897,20 грн., в зв'язку з чим дані вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Поряд з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором, передбачену п. 3.18.5.1 Умов, за період з 13.05.2013 року по 10.04.2014 року у сумі 1848,63 грн.
Господарський кодекс України у статті 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності з частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до вимог частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Цивільний кодекс України у статті 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
З цих обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого наявні правові підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності, зокрема у вигляді сплати пені.
На підставі статті 611 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України та п. 3.18.5.1 Умов позивачем нарахована пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором у сумі 1848,63 грн.
На підтвердження нарахованої суми пені позивачем надано до позовної заяви розрахунок заборгованості (том 1 аркуші справи 43-45).
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.18.5.4 Умов визначено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.
Таким чином, сторонами у Договорі визначено інший, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за Договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені колегією суддів встановлено, що її розмір визначений позивачем обґрунтовано та вірно.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача суми пені за прострочення взятих на себе зобов'язань за Договором в розмірі 1848,63 грн., оскільки позивач підтвердив свої вимоги обґрунтованими доказами, а відповідач в свою чергу їх не спростував.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В даному випадку позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" підтверджені належними та допустимими письмовими доказами.
Натомість надані позивачем документальні докази відповідачем не спростовані, а наведені позивачем дані не заперечувались відповідачем протягом всього розгляду справи.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що заявником апеляційної скарги належним чином обґрунтовано в апеляційній скарзі порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому вимоги скаржника про скасування рішення підлягають задоволенню.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин в їх сукупності, які мають значення для справи, і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2014р. у справі № 908/1800/14 - скасуванню з прийняттям нового рішення по справі, яким позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Задовольняючи вимоги апеляційної скарги колегія суддів покладає всі судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи на відповідача, оскільки саме з його вини спір був доведений до суду.
Керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2014р. у справі № 908/1800/14 скасувати та прийняти нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (71100, АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; поштова адреса: 49027, м. Дніпропетровськ, а/с 1800, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за Договором № б/н від 11.01.2012р. в сумі 36756,14 грн., у тому числі: 26300,00 грн. - заборгованості за кредитом, 6710,31 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1897,20 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 1848,63 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором, судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 1827,00 грн. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 913,50 грн.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 02.02.15р.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.