03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/31169/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року,
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України «Про звільнення» від 11 листопада 2010 року № 1371-ВК/п припинено державну службу позивача на посаді начальника управління ліцензування центрального апарату Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України на підставі статті 7 Кодексу законів про працю України, пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» - за порушення Присяги державного службовця, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу». На думку позивача, Присягу державного службовця вона не порушувала, її звільнення проведено з порушення процедури, встановленої чинним законодавством. Позивач вказує, що в наказі про звільнення не зазначено на підставі якого акту перевірки чи іншого документа компетентного органу, у якому мали бути зазначені суть конкретних порушень, дати їх вчинення та виявлення, інші необхідні відомості, він прийнятий. Крім цього, позивача було звільнено без проведення службового розслідування. Просила визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 11 листопада 2010 року № 1371-ВК/п в частині припинення державної служби ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління ліцензування центрального апарату Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України з 11 листопада 2010 року, допустивши постанову в частині поновлення на роботі до негайного виконання; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 листопада 2010 року по день поновлення на роботі, допустивши постанову в частині виплати середньомісячного заробітку за один місяць до негайного виконання.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 11 листопада 2010 року № 1371-ВК/п в частині припинення державної служби ОСОБА_1 на посаді начальника управління ліцензування центрального апарату Головної державної інспекції на автомобільному транспорті.
Зобов'язано Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління ліцензування центрального апарату Головної державної інспекції на автомобільному транспорті з 11 листопада 2010 року.
Зобов'язано Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України здійснити нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 листопада 2010 року до дня поновлення на роботі.
Постанову суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління ліцензування центрального апарату Головної державної інспекції на автомобільному транспорті та виплати заробітної плати за один місяць.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року апеляційну скаргу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлені наступні обставини.
Генеральною прокуратурою України 15 липня 2010 року на адресу Міністра транспорту та зв'язку України внесено Подання про усунення порушень вимог Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державну службу».
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 6 серпня 2010 року № 565 утворено комісію з вивчення питання щодо відповідності вимогам чинного законодавства рішень щодо видачі ліцензій на провадження господарської діяльності з надання послуг з міжнародних перевезень автомобільним транспортом.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про проведення службового розслідування» від 7 жовтня 2010 року № 121-Г утворено комісію для проведення службового розслідування стосовно посадових осіб, вказаних в акті від 1 вересня 2010 року № 14-2-03/18 про результати вивчення питання щодо відповідності вимогам чинного законодавства рішень про видачі ліцензій на право провадження господарської діяльності з надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Актом «Про результати службової перевірки» від 9 листопада 2010 року № 14-2-03/26 затверджено результати роботи, пов'язані з опрацюванням комісією даних щодо видачі ліцензій суб'єктам господарювання, які зазначені у Поданні Генеральної прокуратури України від 15 липня 2010 року № 08/1-94404, не вказано конкретних дій позивача, які становлять об'єктивну сторону порушення Присяги державного службовця.
Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України «Про звільнення» від 11 листопада 2010 року № 137-ВК/п припинено 11 листопада 2010 року державну службу згідно з статтею 7 Кодексу законів про працю України, пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» - за порушення Присяги державного службовця, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу», зокрема, ОСОБА_1, начальника управління ліцензування Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України.
Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.
Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону № 3723-XII: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Тобто як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 3723-XII за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
В ході судового розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваний в частині наказ відповідача не містить передбачених чинним законодавством України посилань на підстави, які б підтверджували факт порушення Присяги державного службовця позивачем, як і не містить посилань на відповідні акти службового розслідування, судові рішення тощо, тому дане рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає принципу обґрунтованості, що є підставою його протиправності та необхідності скасування.
Апеляційний суд, який погодився з висновком суду, обґрунтовано зазначив, що особливістю застосування передбаченої пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» підстави для звільнення (порушення Присяги державного службовця) є обов'язкове проведення службового розслідування для встановлення фактів порушення законодавства (і, відповідно, Присяги державного службовця) або наявності судового рішення, що підтверджує факт скоєння особою адміністративного правопорушення або злочину.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій належним чином встановили обставини справи, дали відповідну оцінку дослідженим у судових засіданнях доказам у справі, та прийшли до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги, висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.