Ухвала
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гончара В.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Остапчука Д.О., Савченко В.О.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області 10 червня 2014 року, -
У вересні 2013 року року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 січня 2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 600 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку (у подальшому ліміт збільшувався) зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 31 липня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 22 688, 15 грн, із яких: 6 909, 62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 371, 64 грн - заборгованість за процентами, 3 088, 41 грн - комісія за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 1 068, 48 грн - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути із боржника.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 6 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області 10 червня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 688, 15 грн, із яких: 6 909, 62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 371, 64 грн - заборгованість за процентами, 3 088, 41 грн - комісія за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 1 068, 48 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
На суд апеляційної інстанції такі вимоги покладаються в силу ст. 303 ЦПК України.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із тих обставин, що 10 січня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 600 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, який у подальшому збільшувався, на умовах сплати 36 % річних з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.
У заяві позичальника на отримання кредиту зазначено про ознайомлення й згоду із Тарифами банку та Умовами і Правилами надання банківських послуг, які разом із Пам'яткою клієнта складають договір про надання банківських послуг (а. с. 7, 13).
Разом з тим, вважаючи встановленою дату укладення кредитного договору між сторонами 10 січня 2008 року, апеляційний суд не дав оцінки тим обставинам, що у заяві про отримання кредиту ОСОБА_3 підписався про отримання платіжної картки із зазначенням дати 10 січня 1998 року, у розділі «Відмітки банку» цієї заяви зазначено, що рахунок відкрито 18 грудня 2007 року, а згідно даних особового рахунку ОСОБА_3 за карткою НОМЕР_1 кредитний ліміт встановлено 10 січня 2008 року.
Таким чином, обставини щодо дати укладення кредитного договору у справі підлягають перевірці з урахуванням положень 3.1. Умов і Правил надання банківських послуг, за якими датою укладення договору про надання банківських послуг визначено дату відкриття рахунку, вказану у розділі «Відмітки банку» заяви позичальника про отримання кредиту.
Не можна погодитися і з висновками апеляційного суду щодо застосування положень про сплив позовної давності до спірних правовідносин.
За умовами кредитування ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені заявою та Пам'яткою клієнта, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У запереченні на позов та своїх поясненнях ОСОБА_3 просив застосувати позовну давність до вимог банку.
Апеляційний суд, встановивши, що строк дії картки закінчився у грудні 2011 року, дійшов висновку про те, що банк звернувся до суду із позовом про повернення кредиту у повному обсязі у вересні 2013 року у межах встановленого строку, а тому заявлений позов підлягає задоволенню повністю.
Разом з тим, не можна погодитися із висновками апеляційного суду про те, що за заявою відповідача не можуть бути застосовані наслідки пропуску строків давності щодо платежів, заборгованих до звернення банку із позовом до суду.
За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постановах № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
На підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком) кредитна заборгованість підлягає стягненню лише за останні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Належність виконання відповідачем щомісячних зобов'язань, період прострочення їх виконання як обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд не встановив.
Враховуючи допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області 10 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.П. Гончар
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
В.О.Савченко