24 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Ткачука О.С.
суддів:Гримич М.К., Кафідової О.В., Колодійчука В.М., Умнової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2014 року,
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 245 454,50 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1961181,44 грн.
Позов мотивовано тим, що 24 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, згідно умов якого остання отримала в кредит 93 637,38 доларів США на термін користування до 24 липня 2018 року, зобов'язавшись при цьому сплачувати кредитору за користування коштами проценти у розмірі 1,25% на місяць. З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки від 24 липня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель поручився за повне та своєчасне виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 Відповідачі не виконують взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку із чим, утворилась заборгованість, яка станом на 22 січня 2014 року складає 245 454,50 доларів США, яку банк просить стягнути з відповідачів в судовому порядку.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2014 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_6, оскільки останній помер 24 вересня 2010 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2008 року в сумі 208 881,12 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день звернення до суду з позовом складає 1 668 960,13 грн, з яких заборгованість за кредитом складає 64 116,14 доларів США, 54 797,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 13 249,72 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 65 000 доларів США нарахованої пені, 31,29 доларів США та 11 686,82 доларів США штрафів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов виходив з того, що позов доведений, вимоги ґрунтуються на нормах чинного законодавства і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін апеляційний суд погодився з такими висновками. При цьому, зазначив, що строк позовної давності позивачем не пропущений оскільки умовами договору, зокрема п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, передбачено термін позовної давності за кредитним договором тривалістю 5 років.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 липня 2008 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 93 637, 38 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 1,25 % на місяць шляхом щомісячного платежу у розмірі 1 576,11 доларів США.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладений договір іпотеки належного останньому майна - будинку та земельної ділянки.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 7 квітня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_5, яким в рахунок погашення заборгованості перед банком за кредитним договором від 24 липня 2008 року у розмірі 106 633,84 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки.
10 жовтня 2013 року до банку надійшли кошти від реалізації предмета іпотеки у розмірі 40 160,14 доларів США, з яких 20 080,07 доларів США було зараховано на погашення тіла кредиту, 2 993,41 грн. - погашення комісії, 19 705,75 доларів США - погашення пені.
9 січня 2014 року банк направив ОСОБА_5 повідомлення про існування кредитної заборгованості та запропонував погасити її добровільно.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість, станом на 22 січня 2014 року складає 245 454,50 доларів США, з яких: 64 116,14 доларів США заборгованості за кредитом, 54 797,15 доларів США - заборгованості за процентами, 13 249,72 доларів США заборгованості по комісії, 101 573,38 доларів США - пені за порушення строків виконання кредитних зобов'язань, а також 31,29 доларів США та 11 686,82 доларів США штрафів у вигляді фіксованих і процентних складових.
Згідно з умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонам встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.
Встановивши такі обставини, суди дійшли висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності.
Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін апеляційний суд не врахував наступного.
Відповідно до роз'яснення, що міститься у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).
Суд першої інстанції вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором відповідних висновків не навів, жодних розрахунків не зазначив. При цьому, апеляційний суд погодився із стягнутою на користь позивача сумою обмежившись формальними посиланнями на її обґрунтованість.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не містять обґрунтувань щодо розміру належної до сплати неустойки та оцінки правильності та об'єктивності розрахунку заборгованості, наданого позивачем.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою та може бути стягнута лише в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України.
Отже, при стягненні неустойки або визначенні розміру заборгованості з урахуванням штрафний санкцій суд має, при наявності посилання відповідача, встановити, з якого часу починається перебіг строку позовної давності, та обговорити питання щодо причин його пропуску, в тому числі щодо строку стягнення неустойки.
Відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Разом з тим, апеляційний суд не надав їм належної оцінки, відповідних висновків в оскаржуваній ухвалі не навів, не встановив з якого часу нараховуються штрафні санкції, що впливає на застосування строків позовної давності.
Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.
При цьому, розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч.3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.2 ч.1 ст.214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі.
Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.
За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2014 року скасувати.
Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
судді М.К. Гримич
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова