Ухвала
22 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,
Кафідової О.В., Колодійчука В.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року в справі за позовом заступника Баришівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_7, ОСОБА_6, Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та його скасування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно,
У листопаді 2011 року заступник Баришівського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду із вказаним вище позовом. Зазначив, що розпорядженням Броварської районної державної адміністрації від 13 березня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано в приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства (сіножаті) за рахунок державних земель запасу в адміністративних межах Зазимської сільської ради за межами населеного пункту Броварського району. На підставі такого розпорядження ОСОБА_7 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку, яку 20 липня 2009 року за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_6
Посилаючись на те, що майже вся вищевказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Десна та відноситься до земельного водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності і не може передаватися у приватну власність, просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Броварської районної державної адміністрації від 13 березня 2009 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та скасувати його, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області від 13 березня 2009 року «Про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Зазимської сільської ради за межами населеного пункту Броварського району».
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7, площею 2 га. (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що розташована в адміністративних межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 20 липня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено, рішення апеляційного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року скасовано, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2013 року залишено в силі.
ОСОБА_6 звернувся до касаційного суду із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Як на приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 58, 60 Земельного кодексу України; ст. ст. 4, 84, 87, 88 Водного кодексу України; Постанову Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», заявник посилається на: ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 06 листопада 2013 року в справі за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства України про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки; від 25 вересня 2013 року в справі за позовом Дніпровського екологічного прокурора в інтересах Держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів про право власності на землю, повернення земельної ділянки; від 01 липня 2013 року в справі за позовом Дніпровського екологічного прокурора в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів України про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними договору купівлі-продажу та державних актів про право власності на землю, відновлення становища, яке існувало до порушення; від 10 липня 2013 року в справі за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Державної екологічної інспекції у Київській області, Управління водного господарства у м. Києві, Ірпінського міжрайонного управління водного господарства про скасування рішення, державних актів та договору купівлі-продажу земельних ділянок водного фонду; від 13 листопада 2012 року в справі за позовом прокурора Полтавської області в інтересах Держави в особі Головного управління Держкомзему в Полтавській області про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії; від 03 вересня 2014 року в справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, головного управління державного комітету земельного управління про визнання незаконним розпоряджень, визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та зобов'язання вчинити певні дії; від 16 травня 2012 року в справі за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах Держави в особі Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Крім того, до заяви додано копію постанови Верховного Суду України від 14 березня 2007 року в справі за позовом Генерального прокурора України в інтересах Держави в особі Кабінету Міністрів України до Фонду державного майна України та ПФК «Придніпров'я» про визнання недійсними актів та договорів.
Відповідно до вимог ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Згідно з п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 «Про судову практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України» під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіривши та проаналізувавши вказані вище судові рішення, на які здійснюється посилання, а саме: від 13 листопада 2012 року, 10 липня 2013 року, 01 липня 2013 року, 25 вересня 2013 року, 06 листопада 2013 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла до висновку, що в даному випадку не має місця неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 58, 60 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 84, 87, 88 Водного кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки встановлені у справах фактичні обставини не є тотожними з тими, що встановлені при розгляді справи за результатами розгляду якої постановлено ухвалу від 16 липня 2014 року, про перегляд якої подано заяву.
В пункті 9 вказаної вище постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що судовими рішеннями, на які заявник посилається на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, можуть бути рішення:
- Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
- Вищого адміністративного суду України;
- Вищого господарського суду України;
- Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалені як судом касаційної інстанції;
- апеляційних судів загальної юрисдикції, як судів касаційної інстанції в цивільних справах, яким право на перегляд у касаційному порядку цивільних справ було надано Законом «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ» від 22 лютого 2007 року.
Зазначений перелік таких судових рішень є вичерпним. Обов'язковою є умова, щоб цими рішеннями, які набрали законної сили, вирішено спір по суті, та в них судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.
Вказана вище постанова Верховного Суду України від 14 березня 2007 року не відноситься до судових рішень, на які може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Крім того, ухвалами касаційного суду від 03 вересня 2014 року та від 16 травня 2012 року, на які також здійснюються посилання, судові рішення у справах скасовано та передано справи на нові розгляди до судів попередніх інстанцій. Такі ухвали касаційним судом постановлено на підставі ст. 338 ЦПК України оскільки при розгляді справ судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спорів.
Відсутні підстави вважати, що в даному випадку має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки касаційний суд при постановленні ухвал від 03 вересня 2014 року та від 16 травня 2012 року не висловлював правової позиції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
У допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом заступника Баришівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_7, ОСОБА_6, Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та його скасування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук