Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Попович О.В., Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення майнової та моральної шкоди, за касаційними скаргами прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2014 року,
У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до прокуратури Одеської області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС України в Одеській області), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області), мотивуючи свої вимоги тим, що 23 квітня 2008 року в під'їзді будинку, де вона проживає, невідомі особи навмисно заподіяли їй тяжкі тілесні ушкодження, після чого вона знаходилася в міській клінічній лікарні № 11 двадцять чотири дні, потім в інституті ім. Філатова, де їй зробили операцію, в результаті чого праве око збережене як орган, проте зір на ньому повністю відсутній; в подальшому були зроблені чисельні (більше 30-ти) хірургічні операції, терапевтичне лікування, інтенсивне лікування з відновлення рис обличчя. Кримінальна справа за фактом нападу була порушена й кваліфікована за ч. 1 ст. 121 КК України (за фактом заподіяних умисних тяжких тілесних ушкоджень) слідчим відділом Приморського районного відділення Одеського міського управління УМВС в Одеській області лише 03 грудня 2008 року, тобто через 8 місяців після скоєння злочину. У ході слідства до кримінальної відповідальності було притягнуто громадянина ОСОБА_4 і кримінальна справа була направлена до Приморського районного суду м. Одеси, проте з'ясувалося, що обвинувачений у день скоєння злочину перебував у місцях позбавлення волі, що виключало його участь у вчиненому проти неї злочині. З цих причин судом було направлено кримінальну справу в прокуратуру Приморського району м. Одеси для проведення додаткового розслідування. Позивач вважала, що такими діями відповідачі протягом року лише робили вигляд, що намагаються з'ясувати обставини справи та захистити її права та інтереси, а насправді намагалися списати з себе кримінальну справу та передати в іншу інстанцію. В подальшому прокуратура неодноразово зупиняла досудове слідство у кримінальній справі на підставі п. 3 ст. 206 КПК України, тобто в зв'язку з не встановленням особи, що скоїла злочин, проте за її скаргами постанови скасовувалися і досудове слідство поновлювалося, при цьому жодних слідчих дій у кримінальній справі не здійснювалося, а лише змінювалася її процесуальна стадія: або зупинялася, або після скарги до Генеральної прокуратури чи депутатів Верховної Ради України - постанова про зупинення скасовувалася і справа розслідувалася. Крім того, після особистого втручання заступника Генерального прокурора Кудрявцева В.В., щодо співробітників МВС було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення та зловживання службовим становищем за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Проте за даною кримінальною справою її, ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 49 КПК України не визнали потерпілою і відмовилися надати їй постанову про відмову в цьому, внаслідок чого вона не змогла скористатися своїми процесуальними правами потерпілої та контролювати хід досудового слідства у передбачений законом спосіб. При цьому кримінальна справа, за якою обвинуваченим був дільничний інспектор міліції ОСОБА_5, до цього часу не розглянута, зокрема, з причин нез'явлення до суду представників прокуратури, різноманітних скарг ОСОБА_5, неодноразових скасувань постанов та направлення апеляційним судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, тощо. Посилаючись на положення ст. ст. 3, 21, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1168 та ч. 6 ст. 1176 ЦК України, позивач просила визнати незаконною бездіяльність органів досудового слідства та прокуратури у кримінальній справі № 08200800845; визнати незаконною бездіяльність органів судового слідства та прокуратури у кримінальній справі за фактом службового підроблення шляхом зловживання ОСОБА_5 своїм посадовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України; стягнути з відповідачів на її користь солідарно майнову шкоду в розмірі 129 040 грн 86 коп. та моральну шкоду в розмірі 112 000 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2014 року позов ОСОБА_3 в частині вимог про визнання незаконною бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури у кримінальній справі № 08200800845; визнання незаконною бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури у кримінальній справі за фактом службового підроблення шляхом зловживання ОСОБА_5 своїм посадовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України, залишено без розгляду на підставі ч. 5 ст. 207 ЦПК України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державного казначейства України в Одеській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року змінено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів прокуратури Одеської області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в рівних частках, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційних скаргах Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратура Одеської області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області просять скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Установлено, що 23 квітня 2008 року в під'їзді будинку по АДРЕСА_1, в якому проживає ОСОБА_3, на останню скоєно напад невідомими особами та спричинено їй тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експертизи від 17 січня 2009 року № 5111 та ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2013 року в справі № 522/27915/13-к.
Постановами слідчого відділу Приморського району РВ ОМУ ГУ МВС України від 26 квітня 2008 року, від 24 червня 2008 року, від 01 вересня 2008 року та 23 вересня 2008 року ОСОБА_3 було відмовлено в порушенні кримінальної справи, які скасовано прокуратурою Приморського району м. Одеси з наданням органам міліції вказівок про проведення повторної перевірки та прийняття законних рішень.
03 грудня 2008 року порушено кримінальну справу відносно громадянина ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2009 року матеріали кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_4 у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_3 було виділено в окреме провадження й направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування.
Постановою від 20 вересня 2009 року кримінальну справу закрито на підставі п. 2. ст. 6, ст. 213 КПК України, у зв'язку з недоведеністю участі ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого йому злочину, оскільки останній з 13 лютого 2008 року по 30 травня 2008 року перебував під вартою в Одеському слідчому ізоляторі, отже вчинити злочин відносно ОСОБА_3 23 квітня 2008 року не міг.
З цього приводу відносно співробітників Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу № 0800800845.
У подальшому розслідування кримінальної справи за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, яке проводилося слідчим відділом Приморського району РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області неодноразово зупинялося на підставі п. 3 ст. 206 КПК України, у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.
З цього приводу ОСОБА_3 зверталася до різних органів із скаргами, в результаті чого постанови слідчого відділу скасовувалися, зокрема від 22 лютого 2011 року й від 23 червня 2011 року, з наданням вказівок проведення додаткових слідчих дій.
Також встановлено, що після зупинення кримінального провадження у справі 30 травня 2012 року прийняттям КПК України в редакції 2012 року слідчий прокуратури несвоєчасно виконав вимоги закону, зокрема, щодо внесення до Єдиного державного реєстру відомостей інформації про злочин стосовно ОСОБА_3, а саме 12 листопада 2013 року, що підтверджується ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2013 року в справі № 522/27915/13-к та витягом із кримінального провадження № 12013170500012128.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірної бездіяльності слідчих позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у погіршенні стану здоров'я та необхідності прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Відмовляючи у стягненні майнової шкоди, суд зазначив, що позивачем не доведено спричинення їй такої шкоди саме діями чи бездіяльністю відповідачів.
З висновками суду першої інстанції в цій частині погодився й апеляційний суд.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1172 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, діями чи бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, покладається на юридичну особу, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а тому дійшов висновку про стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України саме за рахунок коштів прокуратури Одеської області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури або суду, відшкодовується на загальних засадах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як роз'яснено у ч. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами й доповненнями) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частинами п. 3, 9 зазначеної постанови визначено, що моральна шкода може полягати зокрема: у принижені часті, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушені права власності, прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 60, 212-214 ЦПК України на вказане уваги не звернули, не дотрималися принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності й ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Не врахували, що для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльність органу досудового слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою та, відповідно, не з'ясували, якими саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства і прокуратури позивачу завдана моральна шкода та не вказали у своїх рішеннях належні докази на підтвердження причинного зв'язку між ними й фактом погіршення стану здоров'я ОСОБА_3, а тому дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не встановили обсяг страждань, заподіяних позивачу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру та не навели достатніх мотивів при визначенні грошової суми на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
І.К. Парінова
О.В. Попович
С.П. Штелик