Ухвала
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гончара В.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Остапчука Д.О., Савченко В.О.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 червня 2014 року, -
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у якому просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 площею 0, 061 га шляхом звільнення її від дров і інших складених на ній предметів, відновити попередній стан земельної ділянки, який існував до порушення її меж, та не вчиняти дій, які б порушували його права або створювали небезпеку порушення прав.
Позов обґрунтовував тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0, 061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом серії І-КВ № 081323 від 23 жовтня 2003 року, виданим на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2001 року.
Суміжним землевласником є ОСОБА_4, яка порушує межу земельної ділянки та не дотримується правил добросусідства і склала дрова, які є горючим матеріалом, до стіни його будинку. Такі дії порушують його права власника та вимоги пожежної безпеки, що призводить також до пошкодження стіни будинку. Усунути порушення і прибрати дрова та надати можливість відремонтувати пошкоджену вологою стіну відповідач у добровільному порядку відмовляється.
ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо самовільного проникнення на територію її земельної ділянки, заборонити йому самовільно без її письмової згоди використовувати територію належної їй земельної ділянки та зобов'язати за власний рахунок здійснити демонтаж виступаючих конструкцій належної відповідачу господарської споруди, які займають повітряний простір над її земельною ділянкою, а саме: двох трубчатих вентиляційних каналів, а також карниз даху зазначеної споруди із водостічним жолобом.
Позов обґрунтовувала тим, що з березня 2008 року вона є власником земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_3, на якій впритул до межі відповідач збудував у своїй господарській будівлі погріб з влаштуванням вентиляційних каналів на сторону її земельної ділянки. Для цього було зроблено технологічні отвори у стіні та влаштовано вентиляційні труби, які виступають на територію її земельної ділянки, звужуючи передбачений будівельними нормами однометровий технологічний розрив між стіною споруди, побудованої на її земельній ділянці, та межею земельних ділянок - стіною споруди ОСОБА_3 Влаштовані вентиляційні системи нависають над її земельною ділянкою, тим самим порушуючи її право власності, передбачене законом. Крім цього під час обмірів виступаючих частин споруди відповідача з її сторони земельної ділянки було також виявлено, що карниз даху цієї споруди разом із водостічним жолобом виступають за межі земельної ділянки на
30 сантиметрів, що заважає росту садових дерев на її земельній ділянці.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 червня 2014 року, первісний позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом звільнення її від дров та відновити попередній стан земельної ділянки, який існував до порушення її меж. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
У справі встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 061 га, яка розташована за адресою: м. Вишгород, садове товариство «Райдуга-1», для індивідуального садівництва, на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2001 року, що також підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (а. с. 5-8).
Власником суміжної земельної ділянки площею 0, 508 га є ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 20 березня 2008 року (а. с. 26, 27).
За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 ст. 152 ЗК України).
Звертаючись до суду із негаторним позовом про захист права власності на земельну ділянку позивач має право заявити як вимогу про заборону відповідачу вчиняти певні дії, так і вимогу про зобов'язання відповідача усунути наслідки порушення права.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ст. 179 ЦПК України).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189, 212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.
На суд апеляційної інстанції такі обов'язки покладаються в силу ст. 303 ЦПК України.
За нормативами ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (п. 3-25), затвердженими наказом державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
На обґрунтування зустрічних вимог ОСОБА_4 зазначала, що побудована відповідачем господарська споруда знаходиться на межі їх земельних ділянок та виконує функцію паркану між ними, тобто, відстань між її земельною ділянкою та стіною будівлі відповідача не відповідає нормативним розмірам ДБН, що унеможливлює обслуговування ОСОБА_3 зовнішньої сторони його будівлі без використання її земельної ділянки. Посилаючись на те, що у відповідача відсутнє речове право на її земельну ділянку - сервітут на право проходу чи використання, ОСОБА_4 просила заборонити йому самовільно без її письмової згоди використовувати територію належної їй земельної ділянки для обслуговування зовнішньої стіни своєї господарської будівлі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надано доказів того, що ОСОБА_3 самовільно використовує її земельну ділянку обслуговування зовнішньої сторони своєї будівлі.
Разом з тим, судом не враховано, що на підставі ч. 2 ст. 386 ЦК України власник має право пред'явити позов про заборону порушення права власності, що може мати місце у майбутньому, за наявності реальних передумов такого порушення.
Актом про відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 31 жовтня 2013 року встановлено, що межа від стіни господарської будівлі ОСОБА_3 до земельної ділянки ОСОБА_4 становить 0, 15 см (а. с. 9).
Висновки про те, що технологічні отвори у стіні господарської споруди ОСОБА_3 та влаштовані у ній вентиляційні труби не порушують права зустрічного позивача, суд першої інстанції мотивував недоведеністю указаних обставин та неналежністю фотознімків як доказів на підтвердження вимог про демонтаж спірних конструкцій.
Дійшовши висновку про розташування технологічних отворів та вентиляційних труб саме в межах земельної ділянки ОСОБА_3, апеляційний суд керувався даними акта відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 31 жовтня 2013 року. При цьому суд зазначив, що указаний акт складено із порушенням Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками без повідомлення власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_4
Таким чином, суд встановив обставини справи на підставі доказу, належність, достовірність та достатність якого не перевірена.
Право на звернення із заявою про призначення у справі експертизи для вирішення питання про те, чи виступають технологічні отвори та вентиляційні труби на територію земельної ділянки ОСОБА_4, у порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України сторонам не роз'яснено.
Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях у порушення ст. ст. 212, 213, 215, 315 ЦПК України відсутні висновки щодо оцінки зведеного інвентаризаційного плану, схеми впорядкування земельних ділянок на території Вишгородської міської ради та кадастрових планів меж фактичного землекористування (а. с. 46-49), наданих зустрічним позивачем ОСОБА_4 на підтвердження обставин про невідповідність меж фактичного користування ОСОБА_3 земельною ділянкою правовстановлюючим документам.
Висновків про обґрунтованість позову ОСОБА_3 суди дійшли виходячи із тих обставин, що актом від 31 жовтня 2013 року відновлено межі його земельної ділянки та такі порушено ОСОБА_4 шляхом зберігання горючих матеріалів.
При цьому апеляційний суд зазначає, що відновлення меж земельної ділянки у порушення вимог закону не погоджено із суміжним землевласником ОСОБА_4, що свідчить про суперечливість висновків суду.
Враховуючи те, що внаслідок порушення судами норм процесуального права не встановлені обставини, які підлягають доказуванню виходячи із підстав зустрічного позову та вимог первісного позивача, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.П. Гончар
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
В.О.Савченко