10 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів:Кадєтової О.В.,Лесько А.О.,
Червинської М.Є.,Черненко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, Уманська міська державна нотаріальна контора про визнання правочину таким, що втратив чинність та за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність, визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2014 року,
У червні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № 01мкуе/2009 від 04 листопада 2009 року ОСОБА_8 отримала кредит у розмірі 50 195,71 грн зі сплатою за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 02 листопада 2012 року.
У якості забезпечення виконання зобов'язань, 06 листопада 2009 року між банком та ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого позичальник надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру площею 59,50 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Дане майно належало на праві власності в рівних частках ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
07 травня 2012 року банку стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_8 померла.
18 травня 2012 року позивач направив претензію кредитора до Уманської міської нотаріальної контори. Згідно наданої відповіді, спадкоємцем після померлої є ОСОБА_6, який успадкував належну їй частку в нерухомому майні.
20 червня 2012 року до ОСОБА_6 було направлено лист - претензію, згідно яких банк пред'явив свої вимоги до нього як до спадкоємця та іпотекодавця, однак зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконано.
Станом на 04 лютого 2013 року боржник мала заборгованість у розмірі 70 926,31 грн, яка складається з: 32 153,79 грн - заборгованість за кредитом; 13 140,60 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 25 631,92 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
З урахуванням наведеного банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємств або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Також просив виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.
У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визнати договір іпотеки від 06 листопада 2009 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 таким, що втратив чинність; виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3-2972 від 06 листопада 2009 року про реєстрацію договору іпотеки від 06 листопада 2009 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 АДРЕСА_1; виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1, запис за № 3-2973.
У листопаді 2013 року ОСОБА_7 також звернулась до суду із позовною заявою та просила визнати договір іпотеки від 06 листопада 2009 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 таким, що втратив чинність; виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3-2972 від 06 листопада 2009 року про реєстрацію договору іпотеки від 06 листопада 2009 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 АДРЕСА_1; виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1, запис за № 3-2973; визнати договір поруки від 06 листопада 2009 року укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк» - припиненим.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено.
Визнано договір іпотеки від 06 листопада 2009 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 таким, що втратив чинність.
Виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3-2972 від 06 листопада 2009 року про реєстрацію договору іпотеки від 06 листопада 2009 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 АДРЕСА_1. Виключено з Державного реєстру заборон на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1, запис за № 3-2973.
Визнано договір поруки від 06 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк», припиненим. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, скасовано його в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність та про виключення з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та виключення з Державного реєстру заборон запис на заборону відчуження квартири.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2009 року в сумі 40 261,23 грн звернуто стягнення на 2/3 частини квартири, що належить іпотекодавцю ОСОБА_6, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємств або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Виселено ОСОБА_6 з 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.
В решті позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність та про виключення з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та виключення з Державного реєстру заборон запис на заборону відчуження квартири.
Рішення Уманського міськрайонного суду від 06 лютого 2014 року в частині визнання договору поруки припиненим залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судового рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 04 листопада 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 01мкуе/2009, відповідно до якого ОСОБА_8 отримала кредит в сумі 53 703,80 грн.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 06 листопада 2009 року між позивачем та ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого позичальник надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру площею 59,50 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Дане майно належало на праві власності в рівних частках ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Також, 06 листопада 2009 року між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року боржник ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_6, який являється її сином, отримав у спадщину 1/3 іпотечної квартири та став власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.
03 серпня 2011 року ОСОБА_6, на виконання вимог ст. 1281 ЦК України, повідомив банк про смерть матері, проте лист-претензію, згідно якого банк пред'явив свої вимоги до відповідача як спадкоємця було направлено лише 20 червня 2012 року.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк для пред'явлення вимоги до спадкоємця, з огляду на що основне зобов'язання є припиненим.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 як іпотекодавець відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Відповідно до п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 ЗУ «Про іпотеку»).
Проте, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.
Враховуючи наведене, правила ст. 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Таким чином, рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на іпотечне майно є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, до яких вірно застосовано норми права.
Разом з тим, статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
З роз'яснень, викладених у п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вбачається, що згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
У порушення зазначених вимог закону та ст. ст. 212-214 ЦПК України апеляційний суд належним чином не встановив всіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не з'ясував чи направлялась ОСОБА_6 письмова вимога іпотекодержателя добровільно звільнити житловий будинок та чи отримував він таку вимогу.
Допущені апеляційним судом порушення норм цивільного процесуального законодавства унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на що ухвалене ним рішення в частині виселення ОСОБА_6 не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню в зазначеній частині на новий розгляд до цього суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2014 року в частині вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про виселення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді:О.В. Кадєтова
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко