Ухвала
17 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Попович О.В., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського приватного підприємства «Рудники» про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 липня 2014 року,
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського приватного підприємства «Рудники» (далі - СГ ПП «Рудники»), у якому, керуючись ст. ст. 116, 117, 216, 217, 232 КЗпП України, просив стягнути на свою користь з відповідача середньомісячний заробіток у розмірі 1 500 грн у місяць за період, починаючи з 30 квітня 2012 року по 28 березня 2014 року в розмірі 34 500 грн (1 500 грн х 23 місяці) за затримку розрахунку при звільненні. Вимоги обґрунтовані тим, що з 01 липня 2011 року по 30 квітня 2012 року позивач працював у відповідача на посаді комерційного директора. 16 травня 2012 року ОСОБА_3 подав відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін. Проте в лютому 2013 року йому стало відомо, що його заява не взята до уваги та він звільнений наказом від 30 квітня 2012 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено останнього на посаді комерційного директора СГ ПП «Рудники» з 30 квітня 2012 року. Стягнуто на його користь з СГ ПП «Рудники» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2012 року по 14 серпня 2013 року в розмірі 21 426 грн без утримання податків та обов'язкових платежів і компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 996 грн 40 коп., а також заборгованість із заробітної плати у розмірі 750 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року скасовано в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості з заробітної плати та моральної шкоди, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року залишено без змін. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 лютого 2014 року рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2013 року залишено без змін в частині стягнення на користь ОСОБА_3 компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та відмови у відшкодуванні моральної шкоди. Посилаючись на те, що вказаними рішеннями встановлено факт порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні, позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 липня 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що з 01 липня 2011 року ОСОБА_3 працював на посаді комерційного директора СГ ПП «Рудники». 30 квітня 2012 року він був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
Рішенням Радивилівського районного суду від 14 серпня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_3, поновлено його з 30 квітня 2012 року на посаді комерційного директора СГ ПП «Рудники». Стягнуто з СГ ПП «Рудники» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2012 року по 14 серпня 2013 року в розмірі 21 426 грн без утримання податків та обов'язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 996 грн 40 коп. та заборгованість із заробітної плати в розмірі 750 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року рішення Радивилівського районного суду від 14 серпня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року скасовано в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 лютого 2014 року рішення Радивилівського районного суду від 14 серпня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення на його користь компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди залишено без змін.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що при його звільненні з ним не було проведено повного розрахунку та, посилаючись на ст. ст. 116, 117 КЗпП України, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності вимог, оскільки позивач не працював у день звільнення та не надав належних доказів наявності вини відповідача у непроведенні розрахунку, так як він не пред'являв вимогу відповідачу про проведення з ним такого розрахунку.
Із висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.
Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначений ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Таким чином, у судовій ухвалі апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, в іншому разі буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлено, що належні ОСОБА_3 при звільненні 30 травня 2012 року суми були виплачені останньому відповідно до виконавчого листа від 19 лютого 2014 року лише 25 лютого 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 456.
У порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при звільненні мала місце затримка у виплаті позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а незвернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних йому сум не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не з'ясував, зокрема, належним чином не перевірив доводи і заперечення позивача, що після звільнення він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про видачу йому довідок про середньомісячну заробітну плату та заборгованість по заробітній платі, а також те, що затримка у виплаті заробітної плати позивачу при його звільненні мала місце і розмір невиплаченої заробітної плати сторонами не оспорюється.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції повністю не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
І.К. Парінова
О.В. Попович
С.П. Штелик