11 грудня 2014 року Справа № 5348/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Клюби В. В., Кухтея Р. В.;
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій, -
20 квітня 2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправною відмови відповідача у виплаті недоплаченої суми одноразової допомоги як учаснику війни та зобов'язання виплатити недоплачену суму разової щорічної допомоги, як учаснику війни, відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007-2010 роки в сумі 5942 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу, щорічно до 5-го травня, повинна виплачуватись разова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, як учаснику війни, але всупереч вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ч. 3 ст. 22 Конституції України таку допомогу позивачу у 2007-2010 роках виплачено не в повному обсязі.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2011 року позов задоволено частково.
Зазначену постанову мотивовано тим, що Рішенням Конституційного суду України № № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано неконституційною ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Управлінням праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою провадження в справі закрити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що виплата належної позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5-ого травня здійснювалась відповідно до чинного на момент виплати законодавства.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого зроблено висновок, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження в справі - закрити.
Встановлено, що позивач є учасником війни, який відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5-ого травня наділений правом на одержання грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, обов'язок щодо виплати якої, за правилами ст. 17-1 цього ж Закону, покладено на органи праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Для вирішення питання про застосування строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Відповідно до частини 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата грошової допомоги до 5-ого травня здійснюється щороку та має разовий характер. Таким чином, право особи на її отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити таку виплату припиняються з моменту виплати певних сум, а тому після отримання разової грошової допомоги до 5-ого травня в неналежному розмірі позивач має змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З набуттям чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців. Тобто, перебіг шестимісячного строку у спірних правовідносинах розпочався з 30 липня 2010 року.
Оскільки до 30 липня 2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення до шести місяців і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року).
Виходячи з принципу юридичної визначеності, суд апеляційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року.
Враховуючи, що позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів 20 квітня 2011 року, останнім пропущено річний строк звернення до суду в частині позовних вимог за період 2007-2009 роки.
Частиною 2 ст. 5 КАС України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи
Частиною 1 ст. 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними судом апеляційної інстанції не встановлено.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що поважними причинами є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а існування таких причин підтверджується достатньою кількістю належних та допустимих доказів.
Отже, виходячи із обставин справи та із змісту ст. ст. 99, 100 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій в частині позовних вимог за період 2007-2009 роки знаходиться за межами строку звернення до адміністративного суду.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність розміру нарахованої у 2010 році позивачу разової грошової допомоги до 5 травня вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, відповідно до інформації наданої Управлінням праці та соціального захисту населення Галицької районної адміністрації Івано-Франківської області позивач знята з обліку у зв'язку із смертю в січні 2014 року
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення у встановленому порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
У ч. 1 ст. 203 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, то таку слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
Керуючись ст. ст. 99, 100, п. 5 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 158-160, 195, 197, 198, 202, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області - задовольнити.
Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2011 року в справі № 2а-1892/11 - скасувати.
Провадження в справі № 2а-1892/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій - закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
Р. В. Кухтей