Ухвала іменем україни 16 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючої ОСОБА_4., суддів: ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., розглянувши в судовому засіданні заяву потерпілої ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2014 року щодо ОСОБА_2 на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року,в с т а н о в и л а:До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява потерпілої ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2014 року через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Із заяви, доданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається наступне. Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2013 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років. За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 22 травня 2012 року близько 19.00 год. у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на подвір'ї свого будинку АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав близько восьми ударів лопатою по різних частинах тіла ОСОБА_3, а після того як потерпілий почав тікати, наздогнав його і вдарив кулаком в обличчя та завдав удару уламком цеглини по голові, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер у лікарні 28 травня 2012 року. Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 15 серпня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишив без зміни.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 01 квітня 2014 року залишила без зміни судові рішення щодо ОСОБА_2
У заяві потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про допуск кримінальної справи щодо ОСОБА_2 у порядку глави 32-1 КПК 1960 року до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали касаційного суду. Заявниця посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень. Потерпіла, вказуючи про неправильність оцінки касаційним судом інкримінованого ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння та тлумачення матеріального закону, наводить також інші приклади, коли касаційний суд за подібних, на її думку, суспільно небезпечних діянь з оспорюваним судовим рішенням і тими, що надані для порівняння, кваліфікує такі самі дії за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.
Для порівняння та підтвердження своєї позиції потерпіла долучила до заяви ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 січня 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2013 року та 28 березня 2014 року. В цих судових рішеннях, на думку потерпілої, встановлено фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, подібні до фактичних обставин діяння, щодо якого касаційний суд висловив правову позицію, що оспорюється у заяві. ОСОБА_1 вважає, що суд касаційної інстанції, виходячи з точного змісту норм кримінального закону та судової практики їх застосування, за фактичних обставин, подібних до встановлених у порівнювальних рішеннях, мав би постановити аналогічне рішення.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені в заяві, дослідивши надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для допуску справи до провадження немає з огляду на таке.
Відповідно до вимог глави 32-1 КПК 1960 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ на цій стадії лише перевіряє її відповідність вимогам процесуального закону, зокрема встановлює, чи подано її належним суб'єктом, чи є відповідні ухвали касаційного суду, і вирішує питання про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права в аналогічних правовідносинах.
Наведеними нормами процесуального кодексу на касаційний суд покладено обов'язок перевіряти аргументацію стосовно неоднакового застосування цим судом однієї й тієї самої норми матеріального права.
У поданій заяві ОСОБА_1 зазначає, що касаційний суд дав неоднакову правову оцінку суспільно небезпечним діям, а саме: кваліфікував дії як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (справа щодо ОСОБА_2.), а в інших випадках суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості засуджених у вчиненні вбивства з хуліганських мотивів і правильно кваліфікував дії за п. 7 ч. 2 ст.115 КК.
Однак, колегія суддів перевіривши доводи, викладені в заяві, дослідивши надані копії судових рішень, дійшла висновку, що наведені приклади не є такими, що підтверджують неоднаковість застосування судом одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, вони не є тотожними (ідентичними) і не мають спільних рис та ознак, які б давали змогу визнати їх подібними між собою. Зокрема, потерпіла не навела у заяві належної аргументації стосовно неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї ж норми матеріального права та не долучила необхідні документи про те, що фактичні обставини справи щодо ОСОБА_2 є подібними.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2014 року не може бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 32-1 КПК 1960 року, на підставах, зазначених у заяві ОСОБА_1
Керуючись пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК та ст. 400-18 КПК 1960 року, колегія суддів
Відмовити потерпілій ОСОБА_1 в допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_2 до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2014 року.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
ОСОБА_7 ОСОБА_8