18 грудня 2014 року Житомир справа № 806/4068/14
категорія 8.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шимоновича Р.М.,
за участі секретаря Коваля О.В.,
за участі представників позивача та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки до Чуднівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
встановив:
30.09.2009 Любарське споживче товариство Любарської райспоживспілки звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Любарському районі від 06.08.2009 №0000132301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 58956,00 грн, з яких 41707,00 грн - основний платіж та 17249,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення № 0000142301/0 від 06.08.2009, яким визначено податкове зобов'язання з додану вартість в розмірі 855,00 грн, з яких 570,00 грн - основний платіж та 285,00 грн - за штрафні (фінансові) санкції. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки про порушення позивачем пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, абз.4 пп.5.3.9, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими. Вважає, що Законами України "Про кооперацію" та "Про споживчу кооперацію" не зобов'язано споживчі товариства встановлювати фіксовані статутний та пайовий фонди (капітали), у зв'язку з чим немає необхідності, при надходженні від членів споживчого товариства пайових внесків, вносити зміни до Статуту товариства. Тому, пайові внески не є фінансовою допомогою і відповідно не підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Таким чином, позивач правомірно не включив до складу валових доходів суму пайових внесків в розмірі 72955,00 грн. Також, не заслуговують на увагу висновки податкового органу про те, що сума 3883,00 грн - є фінансовою допомогою від Любарського кооперативного ринку і, безпідставно не включена до валових доходів звітного періоду, оскільки дана сума є сумою податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету. Зазначає, що дана сума податку була відображена в уточнюючому розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року та сплачена до бюджету. Крім того, позивачем надано до перевірки усі первинні документи, які підтверджують законність здійснення господарських операцій, пов'язаних з орендою транспортних засобів та транспортних витрат. Також, зазначає, що суми списаних крадіжок минулих років в розмірі 2851,00 грн до валових витрат до декларації на прибуток за 2007 рік та ПДВ в сумі 570,00 грн до декларації з ПДВ за грудень 2007 р. Товариством не включались, списання даних сум підтверджується документами бухгалтерського обліку. З огляду на викладене, вважає, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 (том 2 а.с. 16-17), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 (том 2 а.с. 34-35), у задоволенні позову Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки до Державної податкової інспекції у Любарському районі про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень № 0000132301/0 від 06.08.2009 та № 0000142301/0 від 06.08.2009 - відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.08.2014, замінено в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Любарському районі Житомирської області її правонаступником - Чуднівською міжрайонною державною податковою інспекцією. Касаційну скаргу Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки задоволено частково. Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 р. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 2 а.с. 104-107).
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02.09.2014 прийнято дану справу до свого провадження (том 2 а.с. 109).
У ході судового розгляду справи судом, відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, замінено вибувшого відповідача - Чуднівську міжрайонну державну податкову інспекцію його правонаступником - Чуднівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях (том 2 а.с.112-116).
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях (том 2 а.с. 160-163).
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Встановлено, що у період з 13.07.2009 по 07.07.2009 посадовими особами державної податкової інспекції у Любарському районі (правонаступником якої є Чуднівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області) проведено планову виїзну перевірку Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2009, за результатами якої було складено акт № 10/23-01/01750016 від 27.07.2009 (том 1 а.с. 9-27).
Актом перевірки з питань, що оскаржуються позивачем, зафіксовано наступні порушення:
1) пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, абзацу 4 пп. 5.3.9, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 335/94-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 41707,00 грн, у тому числі за 2007 рік в сумі 8861,00 грн, 2008 рік в сумі 29563,00 грн, 2009 рік в сумі 3193,00 грн;
2) пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 570,00 грн, у тому числі за грудень 2007 року - 570,00 грн.
На підставі акта перевірки, 06.08.2009 ДПІ в Любарському районі прийняті податкові повідомлення-рішення:
1) №0000132301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств сумі 58956,00 грн, з яких 41707,00 грн - основний платіж та 17249,00 грн - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с. 7);
2) № 0000142301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 855,00 грн, з яких 570,00 грн - основний платіж та 285 грн - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с. 8).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступних мотивів.
Однією з підстав для донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, стало те, що за 2008 рік Любарським споживчим товариством було проведено списання пайового фонду (грошових внесків пайовиків) в сумі 72955,00 грн без проведення розрахунків з пайовиками, а суму списаного пайового фонду, в порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", - не включено до бази оподаткування податком на прибуток.
З такими висновками відповідача суд не погоджується, з огляду на наступне.
Так, статтею 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.
Положеннями статті 2 Закону України "Про кооперацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено наступні терміни:
споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.
пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки;
пайовий фонд - фонд, що формується із пайових внесків членів кооперативу при створенні кооперативу і є одним із джерел формування майна кооперативу;
неподільний фонд - обов'язковий фонд, що формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про кооперацію", статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.
Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.
Частинами 3, 6 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.
Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.
Статтею 12 Закону України "Про споживчу кооперацію" визначено, що доходи споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних в результаті господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень. Після платежів у бюджет та інших обов'язкових відрахувань прибуток розподіляється загальними зборами членів споживчого товариства (зборами уповноважених) та радами відповідних спілок згідно з їх статутами.
Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію і товари народного споживання, що виробляються і закуповуються ними, надані послуги виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.
Згідно статті 20 Закону України "Про кооперацію", неподільний фонд створюється в обов'язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу.
Постановою четвертих зборів Ради Укоопспілки дев'ятнадцятого скликання від 24.01.2007 затверджено Положення про неподільний фонд споживчого товариства, яким встановлено порядок створення і джерела формування неподільного фонду споживчого товариства, його призначення та використання.
Так, пунктами 3.1, 3.2 Положення встановлено, що неподільний фонд споживчого товариства створюється за рішенням загальних зборів членів споживчого товариства або уповноваженого ними органу. Основними джерелами формування неподільного фонду споживчого товариства є:
- вступні внески членів (асоційованих членів) споживчого товариства;
- відрахування від доходу споживчого товариства, які проводяться у порядку і розмірах, визначених нормативними актами Укоопспілки та статутом споживчого товариства;
- неподільний фонд споживчого товариства, який перейшов від іншого споживчого товариства при його реорганізації, ліквідації;
- інші надходження, незаборонені законодавством України, зокрема неподільна частина статутного фонду (капіталу) споживчого товариства, невитребувані колишніми членами (асоційованими членами) споживчого товариства протягом трьох років обов'язкові пайові внески і нараховані на них виплати на паї.
Згідно пункту 13 статуту Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки, державну реєстрацію якого проведено 21.11.2006 (том 2 а.с. 129-147), у разі смерті члена споживчого товариства незатребувані його спадкоємцями в установлені чинним законодавством строки пайові та інші внески, частка в майні споживчого товариства та нараховані на них дивіденди підлягають зарахуванню до статутного капіталу споживчого товариства до можливого затребування.
Таким чином, термін повернення пайових внесків, ані Законами України "Про кооперацію" та "Про споживчу кооперацію", ані статутом Любарського споживчого товариства Любарської райспоживспілки не обмежений.
Суд погоджується з доводами представників позивача про те, що при відображенні отриманого внеску в податковому обліку слід виходити з того, що в обмін на отриманий внесок пайовику передаються корпоративні права.
Так, пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до підпункту 4.2.5 пункту 4.5 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
Наведені положення законодавства дають підставу для висновку про те, що при визначенні об'єкта оподаткування не враховуються у складі доходу споживчого товариства пайові внески, отримані від членів кооперативу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем при списанні пайового фонду (грошових внесків пайовиків) в сумі 72955,00 грн за 2008 рік правомірно не включено до складу валових доходів суму списаних пайових внесків.
Також, підставою для донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, стало те, що товариством не включено до валових доходів звітного періоду отриману поворотну фінансову допомогу від Любарського кооперативного ринку в розмірі 3883,00 грн. У акті перевірки відповідач акцентує увагу на тому, що договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній, кошти надійшли в касу підприємства по прибуткових касових ордерах.
Підпунктом 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.
Встановлено, що протоколом зборів уповноважених членів Любарського споживчого товариства від 26.12.2006, постанови правління Любарської районної спілки споживчих товариств № 46 від 26.12.2006, Любарським споживчим товариством було передано як внесок до статутного капіталу Любарського кооперативного ринку магазини сіл Озерне, Карань, вартістю 23302,00 грн (том 1 а.с. 28, 29).
Фактично, відбувся умовний продаж основних фондів і сума 3883,00 грн є сумою податку на додану вартість (20% від 23302,00 грн).
Після повернення Любарським кооперативним ринком суми податку на додану вартість розміром 3883,00 грн, Любарським споживчим товариством у січні 2008 року було сплачено дану суму до бюджету та подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (том 1 а.с. 36) до декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року.
З огляду на викладене, суд вважає помилковими висновки податкового органу про те, що сума 3883,00 грн є поворотною фінансовою допомогою, отриманою позивачем від Любарського кооперативного ринку, а тому нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток з цієї підстави - є протиправним.
Крім того, в акті перевірки відповідач зазначає, що позивачем в порушення приписів пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у грудні 2007 року включено до складу валових витрат суми списаних крадіжок минулих років (1996, 1997, 1998, 1999 роки) розміром 2851,00 грн, та в порушення пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" включено до складу податкового кредиту 570,00 грн ПДВ із списаних крадіжок минулих років.
З такими висновками відповідача суд не погоджується та зазначає наступне.
Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.3.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Пунктом 7.4.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Таким чином, наведені положення Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" встановлюють, що визначальною умовою для формування як валових витрат так і податкового кредиту є придбання матеріальних/нематеріальних активів для їх використання у своїй господарській діяльності.
У ході судового розгляду справи встановлено, що суми списаних крадіжок минулих років не були включені позивачем ані до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2007 рік, ані до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року.
Зокрема, з реєстру отриманих та виданих податкових накладних (том 1 а.с. 195-201) чітко прослідковується, які саме чинники стали підставою для формування доходу та податкового кредиту за грудень 2007 року, і дані реєстру відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року (том 1 а.с. 34-35).
Отже, висновки акту перевірки про включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту за грудень 2007 року сум списаних крадіжок минулих років не знайшли свого документального підтвердження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Любарському районі від 06.08.2009 № 0000132301/0 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 19923,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій - 7943,00 грн та № 0000142301/0 про збільшення податкового зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 855,00 грн, з яких 570,00 грн - основний платіж та 285,00 грн - штрафні (фінансові) санкції не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та суперечать встановленим обставинам справи, а тому підлягають визнанню недійсними та скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Разом з цим, суд погоджується з висновками відповідача про завищення Любарським споживчим товариством витрат на суму 89420,00 грн, у тому числі: за 2007 рік - 34877,00 грн, за 2008 рік - 45655,00 грн, за І квартал 2009 року - 8888,00 грн.
У акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем до складу валових витрат віднесено витрати, пов'язані з орендною транспортних засобів, однак до перевірки не надано документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема: нотаріально посвідчених договорів, тимчасові талони, зареєстровані в МРЕО, шляхові листи, відомості на списання пального.
У свою чергу, обгруновуючи свою правову позицію, позивач зазначив, що 89420,00 грн - це витрати, пов'язані з оплатою праці фізичних осіб, які на підставі трудових угод надавали послуги Любарському споживчому товариству з перевезення товарів власними транспортними засобами.
Однак, доводи позивача, викладені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та спростовані наступним.
Дійсно, у період з 2007 по 2009 рік Любарським споживчим товариством було украдено ряд трудових угод з фізичними особами - ОСОБА_1 (том 1 а.с. 202, 206), ОСОБА_2 (том 1 а.с. 203), ОСОБА_3 (том 1 а.с. 204), ОСОБА_4 (том 1 а.с. 205), ОСОБА_5 (том 1 а.с. 207, 208), ОСОБА_6 (том 1 а.с. 209), ОСОБА_7 (том 1 а.с. 210).
Згідно даних трудових угод Замовник доручає, а Виконавець (фізичні особи) бере на себе зобов'язання виконати роботи водія з перевезення вантажів по магазинах Любарського СТ автотранспортом, який належить Виконавцю.
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що дані трудові угоди за своїм змістом фактично є договорами про надання послуг.
У ході судового розгляду встановлено, що з метою з'ясування правильності визначення Любарським споживчим товариством об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб нарахованих/виплачених доходів згідно договорів про оренду автомобілів, податковою інспекцією листом від 06.07.2009 № 277/10 були витребувані первинні документи (том 1 а.с. 156).
Позивачем у відповідь були надані пояснення щодо періодів та сум невірно нарахованих/відображених доходів та утриманих сум податків (том 1 а.с. 17-158).
Разом з тим, у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (том 1 а.с. 159-183), доходи, виплачені громадянам за оренду автомобілів відображені ознакою доходу "14" - Інші доходи, які не відносяться до заробітної плати (ознака доходу "01").
Крім того, у матеріалах справи міститься довідка управління Пенсійного фонду України в Любарському районі від 01.03.2010 № 845/04 (том 1 а.с. 212), згідно якої Любарське споживче товариство за період з 2007 по 2008 роки подавало дані до персоніфікованому обліку лише на ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Таким чином, доводи позивача про те, що до складу валових витрат віднесено витрати, пов'язані з оплатою праці фізичних осіб, які на підставі трудових угод надавали послуги з перевезення товарів власними транспортними засобами не відповідають дійсності.
Як свідчать матеріали справи, у період з 2007 по 2009 рік Любарським споживчим товариством укладено договори оренди легкових автомобілів з фізичними особами: ОСОБА_5 (том 1 а.с. 60, 77, 96), ОСОБА_10 (том 1 а.с. 61, 83, 93), ОСОБА_11 (том 1 а.с. 62, 80, 89), ОСОБА_3 (том 1 а.с. 63, 90), ОСОБА_12 (том 1 а.с. 64, 84, 91), ОСОБА_4 (том 1 а.с. 65), ОСОБА_13 (том 1 а.с. 66, 74, 88), ОСОБА_2 (том 1 а.с. 67, 69), ОСОБА_1 (том 1 а.с. 68, 70), ОСОБА_14 (том 1 а.с. 71, 72), ОСОБА_15 (том 1 а.с. 79), ОСОБА_9 (том 1 а.с. 75, 95), ОСОБА_8 (том 1 а.с. 76, 92), ОСОБА_16 (том 1 а.с. 78), ОСОБА_17 (том 1 а.с. 79), ОСОБА_18 (том 1 а.с. 81, 94), ОСОБА_19 (том 1 а.с. 82), ОСОБА_6 (том 1 а.с. 85, 87), ОСОБА_20 (том 1 а.с. 86).
Відповідно до предмету даних договорів, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в тимчасове користування легковий автомобіль, який належить йому на праві власності.
На підтвердження виконання умов укладених договорів оренди були складені акти договорів оренди, оригінали яких були оглянуті у судовому засіданні, та долучені до матеріалів справи (том 2).
На підставі вищенаведеного Любарське споживче товариство віднесло до складу валових витрат вартість витрат, пов'язаних з орендою транспортних засобів за 2007, 2008 та І квартал 2009 року в загальному розмірі 89420,00 грн.
Параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює особливості укладення та виконання договорів найму (оренди) транспортних засобів.
Форма укладення договору найму транспортного засобу регламентується статтею 799 ЦК України, якою передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Разом з тим, у відповідності до частини 2 цієї статті, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, законодавством передбачено обов'язок сторін щодо нотаріального посвідчення укладеного договору оренди транспортного засобу у разі, якщо такий укладено за участю фізичної особи.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що договори оренди транспортних засобів, укладені між позивачем та фізичними особами нотаріально посвідчені не були. Ця обставина не заперечується позивачем.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлюються параграфом 2 глави 16 ЦК України.
Так, згідно з положеннями частини 1 статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (частина 2 статті 215 ЦК України).
У відповідності до вимог частини 1статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, на підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у зв'язку з недодержанням позивачем вимог цивільного законодавства щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених з фізичними особами, такі вважаються нікчемними.
У відповідності до вимог абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункут 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Зважаючи на викладене, надані Любарським споживчим товариством до перевірки документи, які стали підставою для формування витрат, не можуть вважатись первинними у в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не дозволяють з'ясувати реальність вчинення цих господарських операцій.
Крім того, більшість договорів про оренду легкового автомобіля і актів до цих договорів, копії яких долучені до матеріалів справи, не містять назву автомобіля Орендодавця, марку та державний номер.
З огляду на встановлені обставини, відповідачем правомірно, у встановленому законом порядку донараховано позивачу податкові зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 31090,00 грн, з яких 21784,00 грн - сума основного платежу, 9306,00 грн - нарахована штрафна санкція, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000132301/0 від 06.08.2009 у цій частині не підлягає скасуванню.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Отже, на підставі встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 71, 72, 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспеції у Любарському районі від 06.08.2009 № 0000132301/0 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 19923,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій - 7943,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспеції у Любарському районі від 06.08.2009 № 0000142301/0.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Р.М.Шимонович
Повний текст постанови виготовлено: 25 грудня 2014 р.