10 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів:Кадєтової О.В.,Лесько А.О.,
Червинської М.Є.,Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року,
У жовтні 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_6 було укладено договір про відкриття кредитної лінії, за яким він повинен був отримати кредит у розмірі загальної кредитної лінії 250 000 грн строком на 10 років.
29 вересня 2008 року на виконання умов договору банк передав ОСОБА_6 готівкою перший транш по договору у сумі 156 000 грн. Для забезпечення виконання його зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком і ОСОБА_7 було укладено договір поруки, а з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - договір іпотеки, за яким вони передали банку в іпотеку належну їм квартиру АДРЕСА_2.
Позивач зазначав, що ОСОБА_6 порушив умови кредитного договору та допустив заборгованість. У добровільному порядку відповідачі, які на попередження про порушення умов основного зобов'язання не прореагували, її не погасили.
У зв'язку із наведеним позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 241 235 грн 32 коп. та понесені судові витрати; звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_6 спірний кредитний договір не укладав, кошти за цим договором не отримував, а отже, зобов'язання між позивачем та відповідачами не виникло.
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 7-2227-098К з лімітом кредитування на суму 250 000 грн з оплатою по процентній ставці 22 % річних, на підставі якого ОСОБА_6 отримав кредитні ресурси (транш) у сумі 156 000 грн, з кінцевим терміном повернення кредиту до 29 вересня 2018 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 7-2227-098П/2, підписаний також позичальником ОСОБА_6, за умовами якого ОСОБА_7 прийняла на себе зобов'язання відповідати перед банком в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.
Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 29 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було укладено іпотечний договір № 7-2227-098І, за умовами якого останні передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м.
Висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 липня 2012 року встановлено, що підписи у графі «Позичальник» договору про відкриття кредитної лінії № 7-2227-098К від 29 вересня 2008 року укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_6 та у графі «Позичальник» заяви на видачу готівки № 7-478 від 29 вересня 2008 року (у розмірі 145 000,00 грн) виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.
За клопотанням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ухвалою Апеляційного суду від 23 липня 2013 року було призначено повторну почеркознавчу експертизу. Окрім матеріалів справи експерту було направлено додатково зібрані апеляційним судом вільні зразки підпису ОСОБА_6
З висновку додаткової судової почеркознавчої експертизи № 24-14 від 12 березня 2014 року вбачається, що встановити, ОСОБА_6 чи іншою особою виконані підписи в графах «___ ОСОБА_6» договору про відкриття кредитної лінії № 7-2227-098К укладеного 29 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_6, «Позичальник___ ОСОБА_6» додатку № 1 до вказаного договору не виявилось можливим у зв'язку з тим, що досліджувані підписи прості у виконанні, малоінформативні та не мають достатньо суттєвих окремих ознак підписів.
Підпис розташований в графі «Підпис отримувача» примірнику № 1 заяви на видачу готівки № 7-478 від 29 вересня 2008 року (Банк отримувача - філія «Запорізьке РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», отримувач - ОСОБА_6), виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням підписам ОСОБА_6 (на що вказують співпадання підписів по частині загальних ознак).
Ознак навмисної зміни почерку при виконанні підписів, виконаних в графах «___ ОСОБА_6» договору про відкриття кредитної лінії № 7-2227-098К, укладеного 29 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, «Позичальник ___ ОСОБА_6» додатку № 1 до вказаного договору «Графік зниження заборгованості» та «Підпис отримувача» примірнику № 1 заяви на видачу готівки № 7-478 від 29 вересня 2008 року (Банк отримувача - філія «Запорізьке РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», отримувач - ОСОБА_6), не виявлено.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечував факт укладення з позивачем кредитного договору та отримання ним в касі останнього грошових коштів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, судове рішення теж не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» за №14 від 18 грудня 2009 року вбачається, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд апеляційної інстанції, в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, на вказані положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, дослідивши надані сторонами докази, не надав належної оцінки у їх сукупності і взаємозв'язку, прийнявши до уваги висновок судової почеркознавчої експертизи від 20 липня 2012 року та висновок додаткової судової почеркознавчої експертизи № 24-14 від 12 березня 2014 року, залишив поза увагою положення ст. 204 ЦК України, за якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, даних щодо звернення відповідача з вимогами про визнання кредитного договору недійсним матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Враховуючи, що ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2013 року було призначено повторну експертизу, але експертом проведено додаткову експертизу вона не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України.
Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 та ст. 214 ЦПК України, зокрема, не сприяв у встановленні фактичних обставин справи шляхом роз'яснення права на призначення судової почеркознавчої експертизи по спірним договорам поруки та іпотеки.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді:О.В. Кадєтова
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
С.Ф. Хопта