Ухвала іменем україни 18 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого ОСОБА_14,
суддів:ОСОБА_15, ОСОБА_16
з участю прокурора ОСОБА_17
захисника ОСОБА_5
розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року,
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше не судимого,
за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки, з покладенням виконання обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вироком вирішено питання про стягнення матеріальної і моральної шкоди, про речові докази та про стягнення судових витрат.
За вироком суду, 26 січня 2012 року, близько 15:30 год., на проїжджій частині Салтівське шосе, поблизу перехрестя з вулицею Халтуріна, в м. Харкові ОСОБА_6, керуючи, за довіреністю, автомобілем «Шкода-Октавія», реєстраційний номер НОМЕР_1, у порушення вимог п. п. 8.7.3, 8.10 та 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР України), перед пішохідним переходом не зупинився та, маючи об'єктивну можливість уникнути наїзду на пішохода, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди, не вжив, а, навпаки, продовжив рух керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого на пішохідному переході скоїв наїзд на малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року вирок суду першої інстанції залишений без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок районного суду і ухвалу апеляційного суду скасувати у зв'язку з порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, а справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року. При цьому, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового та судового слідства.
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що докази, зібрані в матеріалах кримінальної справи, свідчать про відсутність події злочину.
Засуджений вважає, що судом було застосовано кримінальний закон, який не підлягав застосуванню; суд проігнорував його пояснення та виніс обвинувальний вирок, який ґрунтується на припущеннях та поясненнях потерпілого, чим продемонстрував упередженість; зіткнення і травмування потерпілого ОСОБА_7 з транспортним засобом під його керуванням відбулись внаслідок особистої необережності та порушення вимог п. п. 4.9, 4.10 та 4.14 ПДР України самого потерпілого; судом порушено вимоги статей 64 та 67 КПК України 1960 року; вважає, що свідчення ОСОБА_7 не підтверджуються свідченнями свідка ОСОБА_8 та не узгоджуються з речовими доказами. Також він зазначає про розбіжності в результатах висновків комплексної судово-медичної та автотранспортної експертизи і додаткової комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи; про проведення відтворення обстановки та обставин подій більше ніж через 5 місяців з моменту пригоди і під час якого на проїжджій частині дороги було видно дорожню розмітку, яку не було видно в день ДТП.
В запереченнях на касаційну скаргу засудженого військовий прокурор Харківського гарнізону та представник потерпілого ОСОБА_9 просять вирок Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_5, який підтримав касаційну скаргу засудженого та просив закрити кримінальну справу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року, або направити справу на новий судовий розгляд у випадку, якщо суд касаційної інстанції вбачає в діях ОСОБА_6 склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу засудженого, просив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Вирішення питань, зазначених у касаційній скарзі засудженого щодо невідповідності висновків, які викладені у постановлених по справі судових рішеннях, фактичним обставинам справи, а також здійснення оцінки доказів у кримінальній справі до повноважень касаційного суду не віднесено.
Згідно з положеннями ст. 367 КПК України 1960 року перегляд справ з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи віднесено до компетенції апеляційного суду.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з твердженнями засудженого про відсутність в його діях події злочину.
Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Судом першої інстанції не допущено порушень вказаних вимог закону.
З матеріалів справи вбачається, що районний суд ретельно дослідив всі докази, зібрані у передбачений законом спосіб, дав їм належну оцінку, визначив юридичну кваліфікацію дій засудженого.
Водночас, обґрунтовуючи доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені, зазначеного у вироку, злочину, суд взяв до уваги наступні докази:
- показання потерпілого ОСОБА_7, з яких убачається, що він, підійшовши до пішохідного переходу через вулицю Салтівське шосе, де, дочекавшись зеленого сигналу світлофору, почав рухатися через проїжджу частину по пішохідному переходу, інших пішоходів в той час не було. Пройшовши повз автомобіль, який знаходився праворуч від нього і стояв на смузі у бік вулиці Академіка Павлова, був збитий з ніг автомобілем «Шкода», яким керував ОСОБА_6 Від удару потерпілий упав на асфальт, якийсь час лежав на дорозі та побачив як автомобіль, яким він був збитий, продовжив рух, зупинившись лише біля трамвайної зупинки;
- показання свідка ОСОБА_8, про те, що на проїжджій частині Салтівського шосе вона побачила лежачого на дорозі хлопця, до якого підійшов водій автомобіля «Шкода» синього кольору. Він підняв хлопця, та посадив його до себе в автомобіль;
- показання свідка ОСОБА_12 - матері потерпілого про те, що ОСОБА_6 прибув до місця її роботи разом з потерпілим. Разом вони направилися до лікарні, де її сина поклали на лікування. Зі слів ОСОБА_6 вона дізналася, що її син перебігав на червоний сигнал світлофору та був збитий автомобілем, яким він керував. Від сина вона дізналась, що він, як завжди, спокійно переходив проїжджу частину, оскільки поспішати йому не було потреби і був збитий автомобілем під керуванням ОСОБА_6;
- висновки комплексної судово-медичної, криміналістичної та автотехнічної експертизи № 308/7666-КЭ/2012 від 25 липня 2012 року, з яких вбачається, що у потерпілого в результаті ДТП був закритий перелом обох кісток правої гомілки в нижній третині - остеоепіфізеоліз дистального епіфізу правої великоберцевої кістки зі зміщенням і переломом правої малогомілкової кістки зі зміщенням і перелом правої малогомілкової кістки зі зміщенням, що відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Механізм їх утворення був наступним: удар лівого короба автомобіля припав по опорній правій нижній кінцівці в області нижньої третини правої гомілки, в напрямі ззаду наперед і справа наліво, внаслідок чого виникли переломи кісток правої гомілки і стався розворот ОСОБА_7 навколо осі правої нижньої кінцівки в напрямі проти ходу годинникової стрілки, внаслідок чого на підошві правого черевика потерпілого утворилися траси від ковзання в напрямі ззаду наперед і зліва направо; надалі сталося падіння тіла ОСОБА_7 уздовж лівого габариту автомобіля «Шкода-Октавія», внаслідок чого на зовнішніх панелях лівих дверей утворилися потертості брудно-пилового шару від рівня розташування вертикальної осі лівого дзеркала заднього виду;
- висновки додаткової комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи № 5901/7640/217-КЕ/2013 від 09 вересня 2013 року, згідно яких в результаті ДТП виникли закритий перелом обох кісток правої гомілки в нижній третині - остеоепіфізеоліз дистального епіфіза правої великогомілкової кістки зі зміщенням та перелом правої малогомілкової кістки зі зміщенням. Ці пошкодження, згідно консультаційного висновку лікаря ортопеда-травматолога, у ОСОБА_7 утворились по конструкційному механізму за рахунок різкого ротаційного руху на опорній нозі з послідуючим падінням на площину. Первинний контакт відбувався тангенційно (дотично) між зовнішньою поверхнею лівих передніх дверей автомобіля «Шкода-Октавія» в нижній частині та, вірогідно, (виходячи з висоти розташування відносно рівня опорної поверхні) ділянкою колінного суглобу опорної правої нижньої кінцівки, яка знаходилася ближче до поверхні, з якою контактувала;
- висновки судово-автотехнічної експертизи № 477/12 від 10 липня 2012 року, яка була проведена за показаннями як водія ОСОБА_6, так і потерпілого ОСОБА_7 Відповідно до вказаних висновків, водій автомобіля «Шкода-Октавія» ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода; у його діях вбачається недотримання вимог п. п. 8.7.3 «е», 8.10 та 12.3 ПДР України, що, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної події;
- фотокартки автомобіля «Шкода-Октавія», зроблені відразу після ДТП, на яких відображені потертості брудно-пилового шару від контакту з пішоходом, що знаходились на кузові і лівих дверях транспортного засобу;
- показання експерта ОСОБА_13, згідно яких момент небезпеки для водія ОСОБА_6 настав з моменту вступу пішохода ОСОБА_7 на проїжджу частину; водію ОСОБА_6 нічого не обмежувало видимість, він не тільки міг, а й повинен був побачити пішохода та вжити заходів для запобігання даної ДТП.
Також вина засудженого підтверджується: протоколом огляду місця події від 31 січня 2012 року, протоколом огляду черевика з правої ноги потерпілого від 30 липня 2012 року, висновками експертизи № 476/12 від 26 липня 2012, рапортом інспектора СОМ ДТП ВДАІ ХМУ ГУМВС України та іншим доказам в їх сукупності.
Вищеперераховані докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності доводять, що потерпілий отримав тілесні ушкодження саме від наїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_6, який порушив вимоги ПДР України.
Таким чином, у процесі досудового та судового слідства були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення справи, тобто, характеризуючи об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину, допитані всі особи, показання яких мають значення для справи та проведені всі необхідні експертизи, а тому, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом, яким дана належна оцінка.
У зв'язку з цим доводи засудженого про порушення судом вимог ст. ст. 64 та 67 КПК України 1960 року безпідставні.
При цьому, на думку колегії суддів, в процесі досудового та судового слідства по справі істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість ОСОБА_6 або правильність застосування кримінального закону, не допущено.
А тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу обвинувального вироку, і, за встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в правильності кваліфікації дій засудженого колегія суддів не вбачає.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України 1960 року.
Доводи касаційної скарги засудженого про те, що відтворення обстановки та обставин події відбулося більше ніж через 5 місяців з моменту пригоди не спростовують вину засудженого у вчиненні ДТП, тим більше, що обстановка на місці події та нерухомі орієнтири не зазнали змін.
Не погоджуючись з вироком суду, засудженим подано апеляцію, в якій наводились доводи, у тому числі аналогічні доводам касаційної скарги, зокрема і про ненадання належної правової оцінки діям потерпілого на місці пригоди.
Апеляційний суд, в межах повноважень та в порядку визначеному ст. 365 КПК України, розглянув у повному обсязі доводи апеляції засудженого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування вимог кримінального закону. Визнав ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними і обґрунтовано дійшов висновку про залишення вироку відносно засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України без зміни.
Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
Покарання, призначене ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. ст. 50 і 65 КК України, із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи засудженого, усіх обставин справи, є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування судових рішень, органами досудового слідства та судами першої і апеляційної інстанцій у справі не допущено, у тому числі і тих на які є посилання у касаційній скарзі, тому підстав для скасування постановлених щодо засудженого ОСОБА_6 судових рішень за доводами касаційної скарги останнього, у колегії суддів немає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, колегія суддів,-
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року - без зміни.
______________ ______________ ______________
ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20