іменем україни
10 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Войнилівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_7, управління Держкомагенства у Калуському районі Івано-Франківської області, про визнання недійсним рішення селищної ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 11/25 частин будинку АДРЕСА_1. Власником інших 14/25 частин будинку є ОСОБА_9 На підставі рішення Войнилівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області від 25 травня 2007 року ОСОБА_9 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,2002 га, в тому числі: 0,0750 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,1252 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного рішення 20 листопада 2007 року ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку. На думку ОСОБА_6 рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку підлягають визнанню недійсними, оскільки земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_9 перебуває у спільному користуванні, згоди на передання зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 не давала. До того ж на земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_9, знаходяться господарські споруди, належні на праві власності позивачці. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року до участі в справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_7 - правонаступника ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 з інших підстав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду, про застосування наслідків якого ОСОБА_7 подано заяву. Клопотання про поновлення такого строку з посиланням на поважність причин його пропуску ні позивачем, ні її представником не заявлялось.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, однак оскільки внаслідок визнання недійсними рішення селищної ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, будуть порушені права і обов'язки ОСОБА_7, яка є спадкоємцем ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, то ОСОБА_7, необхідно притягти до участі у справі в якості відповідача, проте суд апеляційної інстанції позбавлений можливості змінювати процесуальний статус сторін справи.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Установлено, що на підставі договору дарування від 22 жовтня 2007 року ОСОБА_6 є власником 11/25 частин будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, до складу якої входить: житловий будинок під літ. "А", стодола під літ. "Д", шопа під літ. "Е", літня кухня під літ. "Є", стайня під літ. "Ж", стодола під літ. "З", вбиральня під літ. "І", криниця № 1, ворота та частина огорожі № 6.
Власником інших 14/25 частин будинку є ОСОБА_9
На підставі рішення Войнилівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області від 25 травня 2007 року ОСОБА_9 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,2002 га, в тому числі: 0,0750 га для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд та 0,1252 га для ведення особистого селянського господарства.
20 листопада 2007 року ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно з яким ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 0,0750 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла.
Спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9 прийняла ОСОБА_7 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2013 року).
У силу статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин), а також підпункту ґ) пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" до особи яка набула право на житловий будинок, будівлю або споруду на підставі цивільно-правової угоди, переходитьправо власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.
Вирішуючи спір, судом першої інстанції не звернуто увагу, що на земельній ділянці, яка передана ОСОБА_9 у власність, розташовані господарські споруди, що належать на праві власності ОСОБА_6, а саме: стодола під літ. "Д", шопа під літ. "Е", криниця № 1 і частина огорожі № 6, не спростовано доводи позивачки, що спірна земельна ділянка перебуває у спільному користуванні співвласників будинку, а на час видання державного акту на право власності на земельну ділянку позивачка не була власником 11/25 частин будинку, тому не могла давати згоду на приватизацію частини земельної ділянки, не досліджено доказів погодження меж земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_9, з попереднім власником частини будинку. Крім того, судом не з'ясовано правовий статус земельної ділянки, на якій розташований будинок, власником якого є позивачка і третя особа, а саме: загальну площу земельної ділянки, на якій правовій підставі вона була надана і кому. Також судом не звернуто уваги, що виділення в натурі часток із будинку було проведено у 1983 році на підставі судового рішення, і з цього часу між співвласниками будинку склався певний порядок користування земельною ділянкою, який є обов'язковим і для наступних співвласників будинку.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У силу положень статті 257 ЦК України та частини першої статті 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_6 строку позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом, суд першої інстанції не визначився з якого часу починається перебіг позовної давності, не звернув уваги, що на час приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_6 не була власником 11/25 частин будинку, тому її права на земельну ділянку не могли бути порушені до виникнення такого права, а саме до 22 жовтня 2007 року, не надав оцінки поясненням позивачки, що про порушення свого права на землю вона дізналась у 2013 році, коли звернулась до селищної ради про приватизацію земельної ділянки, на якій розташовано будинок і господарські будівлі, належні їй на праві власності.
Участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення впливає безпосередньо на їх права чи обов'язки.
Установлено, що визнання недійсними рішення селищної ради та державного акту на право власності на земельну ділянку вплине на права і обов'язки ОСОБА_7, яка є правонаступником ОСОБА_9, тому вона повинна бути притягнута до участі у справі в якості співвідповідача.
Відповідно до статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Суд першої інстанції у порушення положень статей 11, 33 ЦПК України не роз'яснив позивачеві його право на подачу заяви про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_7, право на земельну ділянку якої може бути порушено внаслідок розгляду зазначеної справи.
Також не можна погодитися і з рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у силу статті 303 ЦПК України ним розглянуто справу по суті і встановлено дійсні обставини справи шляхом дослідження належних та допустимих доказів, однак відмовлено у задоволенні позову з підстави відсутності у нього процесуального права змінювати процесуальне становище сторін у справі.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.
Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі частини другої статті 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ураховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість касаційних скарг і скасування рішень місцевого та апеляційного судів, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2014 року підлягає скасуванню відповідно до статті 348 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338, 345, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, а касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити повністю.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2014 року скасувати.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська