іменем україни
03 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,
Наумчука М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до командира військової частини НОМЕР_1, військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу про звільнення з роботи та про поновлення на роботі, за касаційною скаргою тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_3 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 та командира цієї частини, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26 березня 2014 року в частині звільнення іі з роботи та поновити її на посаді завідувача складу складів квартирно-експлуатаційного майна військової частини НОМЕР_1.
На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_2 посилалася на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 їй було надано відпустку у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31 грудня 2012 року по 28 жовтня 2015 року. Під час перебування у відпустці вона отримала повідомлення від 28 листопада 2012 року № 1/40/1115, що згідно штату від 08 грудня 2012 року № 15/173-53 її посада завідувача складу складів квартирно-експлуатаційного майна військової частини НОМЕР_1 скорочена, а вона виведена за штат в/ч НОМЕР_1 з можливістю подальшого працевлаштування. 01 квітня 2014 року вона отримала повідомлення від 26 березня 2014 року № 1/40/84, що у зв'язку з проведенням часткової мобілізації в/ч НОМЕР_1 переведена на організацію і штати воєнного часу, а її з 26 березня 2014 року звільнено. З наказом про звільнення її ознайомлено не було і копію наказу вона не отримувала. Вважає, що вказаний наказ є незаконним, оскільки у статтях 40 і 41 КЗпП України передбачений вичерпний перелік підстав звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а ч. 3 ст. 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26 березня 2014 року в частині, що стосується звільнення ОСОБА_2
Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача складу складів військової частини польова пошта НОМЕР_2 (назва військової частини до 02 травня 2014 року НОМЕР_1). Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 допущено до негайного виконання.
У касаційній скарзі тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_3 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 була працівником Збройних Сил України і з 01 березня 2012 року займала посаду завідувача складу складів у військовій частині НОМЕР_1.
З 31 грудня 2012 року по 28 жовтня 2015 року ОСОБА_2 перебуває у відпустці у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 березня 2014 року № 72 ОСОБА_2 звільнено з роботи 26 березня 2014 року відповідно до ст. 7 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з довідкою від 28 квітня 2014 року № 1/40/239 військова частина НОМЕР_1 з 26 березня 2014 року переведена з штату № 15/173-53 (штати мирного часу) на штат № 1173-01 (штати воєнного часу).
Військову частину НОМЕР_1 з 02 травня 2014 року перейменовано у військову частину польова пошта НОМЕР_2.
Згідно з Указом в.о. Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» військові формування переведено на організацію та штати воєнного часу.
Відповідно до ст. 1 закону України «Про збройні сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Положеннями ст. 5 Закону України «Про збройні сили України» передбачено, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які є громадянами України. Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів. Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України. Окремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами в порядку, встановленому Міністерством оборони України, або резервістами в порядку, встановленому Генеральним штабом Збройних Сил України. Військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України.
Згідно зі ст. 7 КЗпП України, особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно зі ч. ч. 1-4 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Вказані вимоги не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаних з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Отже, законодавством додаткової (крім передбачених у статтях 37 і 41 КЗпП України) підстави для припинення трудового договору у зв'язку із переведенням Збройних Сил України чи інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу не передбачено.
У зв'язку з чим, у разі переходу військових частин на штат воєнного часу всі працівники (цивільні особи), які не підлягають переведенню на відповідні посади, підлягають звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату цивільних посад.
Оскільки зазначена підстава звільнення належить до категорії підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 та 41 КЗпП України), то на звільнення за цією підставою розповсюджується заборона, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Задовольняючи позовні вимоги, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, дійшли правильних висновків про те, що звільнення ОСОБА_2 з посади завідувача складу складів військової частини НОМЕР_1 на підставі ст. 7 КЗпП України здійснено всупереч вимогам закону, оскільки припинення трудового договору, укладеного на невизначений строк, з підстави переведення Збройних Сил України чи інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу ні ст. 7 КЗпП України, ні іншими нормами законодавства України (окрім ст. 40 КЗпП України) не передбачено.
При цьому, суди правильно вважали, що враховуючи те, що ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, на неї поширюється гарантія, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці.
Окрім того, ст. 184 КЗпП України передбачає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає положенням ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: Т.Л. Ізмайлова
М.І. Наумчук