Ухвала
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», яке діє через представника Каплуненко Аллу Станіславівну, на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2014 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 13 квітня 2013 року за участі автомобіля марки ЗАЗ-1102, під керуванням ОСОБА_7, і автомобіля марки «Фіат Регата», під керуванням ОСОБА_6, останній отримав тілесні пошкодження середнього ступеня тяжкості, а також було пошкоджено його автомобіль.
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_7, йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Цивільно-правова відповідальність останнього була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПАТ «УПСК»).
На підставі вказаного позивач просив стягнути з ОСОБА_7 46 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, а також стягнути з ПАТ «УПСК» 33 944,27 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з лікуванням, 5 735 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з тимчасовою непрацездатністю, 20 646 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана зі стійкою втратою працездатності, 17 840,28 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з пошкодженням (фізичним знищенням транспортного засобу), 500 грн на оплату витрат по проведенню експертизи, а також 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 31 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «УПСК» на користь ОСОБА_6 33 944,27 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з лікуванням, 5 735 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з тимчасовою непрацездатністю, 20 646 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана зі стійкою втратою працездатності, 17 840,38 грн на відшкодування шкоди, що пов'язана з пошкодженням (фізичним знищенням) транспортного засобу, 500 грн на оплату витрат по проведенню експертизи та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 243,60 грн судового збору.
Стягнуто з ПАТ «УПСК» на користь держави 1 053,06 грн судового збору.
У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ПАТ «УПСК», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_6 і стягуючи з ПАТ «УПСК» на його користь шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, що призвело до каліцтва позивача, а також стягуючи з ОСОБА_7 моральну шкоду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема: внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 позивачу заподіяно шкоди; відповідальність по відшкодуванню заподіяної шкоди покладається на ПАТ «УПСК», оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована в ПАТ «УПСК»; завдана моральна шкода підлягає відшкодуванню винним у ДТП ОСОБА_7; розмір заподіяної шкоди підтверджено належними доказами; розмір моральної шкоди визначено, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що 13 квітня 2013 року в районі будинку АДРЕСА_1 Запорізького району Запорізької області водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, виїхав на смугу зустрічного руху, на якій допустив зіткнення з автомобілем марки «Фіат Регата», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі без позбавлення його права керувати транспортним засобом, зі звільненням засудженого від призначеного покарання на випробувальний термін строком на 1 рік 6 місяців. Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 і стягнуто з ОСОБА_7 на його користь 31 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «УПСК» на користь ОСОБА_6 29 365,28 грн на відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням, 5 735 грн на відшкодування шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, 20 646 грн на відшкодування шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності, 17 840,38 грн на відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням (фізичним знищенням) транспортного засобу, 500 грн на оплату витрат по проведенню експертизи, а також 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2014 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 скасовано, матеріали справи в цій частині повернуто на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без змін.
Внаслідок ДТП ОСОБА_6 заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а висновком МСЕК від 18 липня 2013 року йому встановлено ІІ групу інвалідності.
Також внаслідок ДТП автомобіль позивача зазнав значних механічних пошкоджень.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Під шкодою слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого у результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
При цьому у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Установлено, що згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 08 листопада 2012 року між ОСОБА_7 і ПАТ «УПСК», застраховано автомобіль НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Оскільки вину ОСОБА_7 у ДТП встановлено на підставі вироку суду, його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «УПСК», то саме ПАТ «УПСК» несе відповідальність з відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілого ОСОБА_6, але в межах ліміту відповідальності, а у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що передбачено ст. 1194 ЦК України.
Крім того, ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Обов'язок страховика з відшкодування шкоди, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну потерпілого, настає у разі настання страхового випадку.
Оскільки ДТП сталася 13 квітня 2013 року, то обов'язок ПАТ «УПСК» з відшкодуванню шкоди, завданої ОСОБА_6, виникає саме з цього часу.
Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору страхування) шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.
Установлено, що внаслідок ДТП позивачу ОСОБА_6 заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
У період з 13 квітня 2013 року по 18 липня 2013 року позивач вимушений був лікуватись, тимчасово втратив працездатність.
Статтею 25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору страхування) передбачено, що у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності.
Висновком МСЕК від 18 липня 2013 року ОСОБА_6 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок ДТП.
Право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди у зв'язку із стійкою втратою працездатності настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Отже, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою працездатності позивачем, за період з 13 квітня 2013 року по 18 липня 2013 року повинно здійснюватися відповідно до положень ст. 25 Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а після встановлення позивачу інвалідності - за правилами відшкодування шкоди у зв'язку із стійкою втратою працездатності, що передбачено ст. 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору страхування).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і не встановив, з якого часу у ПАТ «УПСК» виник обов'язок по відшкодуванню шкоди потерпілому ОСОБА_6, а також розмір шкоди, яка підлягає стягненню.
Правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Положеннями Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі - Основи) та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі - Закон) визначено принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до статей 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.
Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.
Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.
Місцевий суд не звернув уваги, що ОСОБА_6 працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 і мав заробіток у розмірі 1 147 грн на місяць, тому підлягав обов'язковому страхуванню від нещасного випадку, а також внаслідок тимчасової непрацездатності, не з'ясував, чи був застрахований ОСОБА_6 від нещасного випадку, а також внаслідок тимчасової непрацездатності, не встановив, чи призначались йому виплати за цими законами, а також чи виплачувались такі виплати, у зв'язку з чим не вирішено питання залученні до участі у справі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також роботодавця.
Згідно з ч. 4 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування не може перевищувати розміру реальних збитків та здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється в межах вартості майна на момент укладення договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на час настання страхового випадку) транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Висновком експерта від 09 серпня 2013 року № 682 встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Фіат Регата», д.н.з. НОМЕР_2, становить 110 465,24 грн, а ринкова вартість автомобіля - 17 840,38 грн.
Стягуючи з ПАТ «УПСК» шкоду, що пов'язана з пошкодженням (фізичним знищенням) транспортного засобу у розмірі ринкової вартості автомобіля, і зазначаючи, що пошкоджений автомобіль є конструктивно знищеним суд першої інстанції не звернув увагу, що висновком спеціаліста визначено ринкову вартість автомобіля на момент проведення дослідження, і не встановлено його вартість до дорожньо-транспортної пригоди, а також не встановлено різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим автомобіль можна вважати знищеним, також суд першої інстанції прийшовши до висновку, що автомобіль є знищеним, не вирішив питання про залишення залишків транспортного засобу ні позивачу, ні страховику, що є визначальним при присудженні розміру відшкодування шкоди, спричиненої знищенням транспортного засобу.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовані всі обставини справи, не досліджені всі докази та їм не надана належна оцінки, неправильно визначено матеріальний збиток, завданий ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим висновок про задоволення вимог позивача у повному обсязі не є безспірним.
Оскільки судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська