1[1]
7 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві матеріали кримінального провадження №12013110080001073 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 2 квітня 2013 року відносно
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, студента технікуму, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_12 ,
захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_11 ,
законного представника ОСОБА_15 ,
обвинуваченого ОСОБА_16 ,
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 2 квітня 2013 року ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України з призначенням покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком 3 роки 6 місяців без конфіскації майна. На підставі ст.ст. 75, 76 та 104 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Цим же вироком, ОСОБА_16 ( ОСОБА_17 ) визнаний винуватим з призначенням покарання: за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 304 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - 1 рік позбавлення волі. Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_16 призначено 4 роки позбавлення волі.
За вироком ОСОБА_11 та ОСОБА_16 визнано винуватими у
тому, що вони 17 січня 2013 року близько 05.30 год. біля будинку № 100
по просп. Перемоги у м. Києві за попередньою змовою групою осіб
вчинили розбій (у скоєння якого ОСОБА_16 втягнув неповнолітнього
ОСОБА_11 ) щодо ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , під час якого
обвинувачені заподіяли ОСОБА_18 легких тілесних ушкоджень, що
спричинило короткочасний розлад здоров'я, а ОСОБА_19 - легких
тілесних ушкоджень, і заволоділи майном ОСОБА_18 на загальну
суму 1984 грн., ОСОБА_19 - на суму 1200 грн.
Справа розглянута в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_11 , просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та постановити новий, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі.
Доводи апеляційної скарги прокурор мотивує тим, що при призначенні покарання суд недостатньо врахував дані про особу обвинуваченого, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь тяжкості та суспільну небезпечність кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті, застосував кримінальний закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 69 та ст. 75 КК України щодо ОСОБА_11 . Враховуючи стійку антисоціальну спрямованість ОСОБА_11 , його не підконтрольність батькам та педагогічному колективу, тяжкість та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, вважає, що призначене обвинуваченому покарання не можна вважати необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, оскільки виправлення обвинуваченого ОСОБА_11 неможливе без ізоляції від суспільства.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_13 подала заперечення в яких просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок без зміни, оскільки на її думку судом правильно застосовано кримінальний закон щодо неповнолітнього ОСОБА_11 . Вказує, що неповнолітній ОСОБА_11 на досудовому слідстві повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Просить звернути увагу що в матеріалах кримінального провадження містяться клопотання потерпілих за якими прийнято вибачення ОСОБА_11 та де вони клопочуть на призначення покарання не пов'язаного з позбавленням волі. Наголошує на тому що ОСОБА_11 за місцем навчання та проживання характеризується позитивно та кримінальне правопорушення вчинене під впливом ОСОБА_16 . Перебуваючи під вартою ОСОБА_11 багато чого зрозумів і усвідомив, бажає стати на шлях виправлення, працювати, продовжувати навчання, має ціль і бажання жити в суспільстві, а тому просить суд надати йому шанс реалізувати його бажання та досягнути поставлених цілей.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_11 , його захисника та законного представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_16 та його захисника, які покладалися на розсуд суду щодо апеляційної скарги відносно ОСОБА_11 , провівши судові дебати, у яких прокурор, частково підтримав апеляційну скаргу прокурора, однак погодився із розміром покарання призначеного судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України, а інші учасники підтримали висловлені у доводах позиції, вислухавши останнє слово обвинувачених, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2013 року, якою вирок щодо ОСОБА_11 залишено без зміни, та призначено новий апеляційний розгляд з підстав недотримання апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону під час перегляду справи у межах апеляційних доводів прокурора у кримінальному провадженні про безпідставне звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75,104 КК України.
Згідно частини 2 статті 439 КПК України вказівки суду який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
За пред'явленим обвинуваченням, 17 січня 2013 року близько 05 год. 30 хв. ОСОБА_16 разом з неповнолітнім ОСОБА_11 , знаходячись біля буд. АДРЕСА_2 , побачивши раніше незнайомих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які перебували у стані алкогольного сп'яніння, вирішили незаконно заволодіти їх майном шляхом нападу на вказаних осіб із застосуванням насильства. При цьому ОСОБА_16 , достовірно знаючи, що ОСОБА_11 є неповнолітнім, схилив останнього до вчинення тяжкого злочину шляхом психічного впливу, який полягав у висловленій пропозиції вчинити злочин, внаслідок якої у ОСОБА_11 виникло бажання здійснити розбійний напад. На виконання вказаної мети, діючи узгоджено між собою, ОСОБА_16 та ОСОБА_11 підбігли до ОСОБА_18 та ОСОБА_19 і нанесли численні удари руками та ногами по різних частинах тіла потерпілих, внаслідок чого останні впали на асфальтове покриття. Однак ОСОБА_16 та ОСОБА_11 і після цього продовжували наносити удари ногами по голові та тулубу потерпілих, в наслідок чого ті втратили свідомість. Під час нападу ОСОБА_19 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_18 - легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я, застосувавши насильство, небезпечне для їх життя та здоров'я.
Подолавши таким чином опір потерпілих, ОСОБА_16 та ОСОБА_11 заволоділи належними ОСОБА_19 грошима в сумі 70 грн., мобільним телефоном «NOKIA Lumia 510» з карткою оператора мобільного зв'язку з коштами на рахунку, всього на суму 1984 грн., та золотою обручкою ОСОБА_18 вартістю 1200 гривень, після цього втекли з місця вчинення злочину, розпорядившись майном на власний розсуд.
Зазначені фактичні обставини справи обвинуваченими та іншими учасниками судового провадження не оспорювались, а тому суд, впевнившись у правильному розумінні зазначеними особами цих обставин, відсутності сумнівів у добровільності їх позицій, роз'яснивши наслідки застосування ч.3 ст.349 КПК України та отримавши на це згоду всіх учасників судового провадження, обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у пред'явленому йому обвинуваченні, а саме у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів розбійного нападу на громадян
ОСОБА_18 та ОСОБА_19 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням до них насильства, небезпечного для життя та здоров'я цих осіб, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються перевіреними судом першої інстанції доказами та учасниками кримінального провадження не оскаржуються, а тому перевірці апеляційним судом, у відповідності до ч.2 ст.394, ч. 1 ст. 404 КПК України, не підлягають.
За пред'явленим обвинуваченням та фактичними обставинами справи дії ОСОБА_11 правильно кваліфіковано за частиною 2 статті 187 КК України, що також в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За статтею 103 КК України при призначені покарання неповнолітньому, суд крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості неповнолітнього.
Як убачається з вироку суду при призначенні покарання ОСОБА_11 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про його особу.
Зокрема судом першої інстанції враховано що ОСОБА_11 виховується без батька, має нормальний стан здоров'я та загальний розвиток, характеризується в цілому позитивно, належно себе поводить у побуті, займається спортом, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має належні умови життя та виховання у сім'ї, а також те, що до вчинення злочину його схилила інша особа.
Крім цього суд першої інстанції обґрунтовано визнав обставинами, що пом'якшують покарання неповнолітньому ОСОБА_11 щире каяття, вчинення ним злочину у неповнолітньому віці, активне сприяння розкриттю злочину, усунення заподіяної шкоди, обставини вчиненого злочину, а саме незначний розмір привласненого чужого майна, характер застосованого до потерпілих насильства, яке не потягло тяжких наслідків, повне добровільне відшкодування моральної і матеріальної шкоди потерпілим.
З огляду на це, та враховуючи висновки і вказівки за Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до ОСОБА_11 ст.69 КК України і призначив покарання нижче нижчої межі, встановленої санкцією ч.2 ст.187 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання з
застосуванням ст.69 КК України відповідає вимогам ст.65 КК України, за своїм видом і розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі
обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав для призначення ОСОБА_11 більш суворого покарання, про яке просить прокурор в апеляційній скарзі, по справі немає.
З урахуванням вище викладеного, твердження прокурора в
апеляційній скарзі про безпідставність застосування щодо ОСОБА_11 ст. 69 КК України є необґрунтованими, а тому його апеляція в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, касаційним судом вказано на те, що якщо апеляційний суд погодиться з висновком суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_11 в інкримінованому йому злочині, звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України слід визнати таким, що не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого ОСОБА_11 , а отже, неправильним.
Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_11 в інкримінованому йому злочині, враховуючи висновки та вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за ухвалою від 11 березня 2014 року, які згідно ст. 439 КПК України є обов'язковими для апеляційного суду при новому розгляді, доводи прокурора, про безпідставне застосування судом положень ст.ст. 75,104 КК України та звільнення ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням, є слушними.
Тому в аспекті наведених даних і визначеної у статті 50 КК України мети покарання, колегія суддів визнає, що виправлення ОСОБА_11 не можливе без ізоляції його від суспільства та приходить до висновку про відсутність підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає в цій частині задоволенню із скасуванням вироку суду першої інстанції та ухваленням нового вироку з призначенням ОСОБА_11 покарання без застосування ст.ст. 75,104 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_11 не порушував зобов'язання за запобіжним заходом - особисте зобов'язання, колегія суддів вважає за можливе залишити цей запобіжний захід до виконання вироку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 407, 409, 413, 414, 418, 420, 439,532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 2 квітня 2013 року відносно ОСОБА_11 в частині призначення йому покарання за частиною 2 статті 187 КК України із застосуванням статті 75 КК України скасувати.
Ухвалити новий вирок в цій частині і призначити ОСОБА_11 за частиною 2 статті 187 КК України, із застосуванням статті 69 КК України, покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
Запобіжний захід обраний ОСОБА_11 у вигляді особистого зобов'язання залишити без зміни до виконання вироку Апеляційного суду міста Києва.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 обчислювати з моменту затримання, врахувавши строк перебування під вартою з 17 січня 2013 року по 2 квітня 2013 року.
В решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 2 квітня 2013 року щодо ОСОБА_11 залишити без зміни.
Вирок Апеляційного суду м. Києва набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
___________________ __________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Категорія: ст. 187, 304 КК України
№ апеляційного провадження 11кп/796/587/2014
Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_20
Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1