ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
09 грудня 2014 року № 826/12252/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Добрівської Н.А., Кармазіна О.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного
управління Міндоходів у місті Києві
до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України
про стягнення заборгованості у розмірі 17430000,00 грн.,
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - позивач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі по тексту - відповідач, Міненерговугілля), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі по тексту - третя особа 1, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просить стягнути з Міненерговугілля прострочений борг шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках у розмірі 17430000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наявністю у нього повноважень на стягнення простроченої заборгованості (повернення урядового кредиту фінансової стабілізації економіки, фінансової допомоги на зворотній основі, наданих на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 р. №135) на підставі подання ГУ ДКСУ у м. Києві №1046 від 13.06.2014 року та з огляду на викладену в ньому інформацію і наведені у позові обставини.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
За наслідками проведення попереднього судового засідання ухвалою суду від 02 вересня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Міністерство фінансів України (далі по тексту - третя особа 2, Мінфін) та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з витребовуванням судом доказів у сторін.
В судовому засіданні 04 листопада 2014 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Державну казначейську службу України (далі по тексту - третя особа 3).
У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволені, виклавши свої доводи у відповідній письмовій заяві. Також представник відповідача зазначив про наявність підстав для закриття провадження у даній справі з огляду на предметну підсудність даного спору суду в порядку господарського судочинства, а також у відповідному клопотанні просив суд залишити даний позов без розгляду з огляду на пропущення позивачем визначеного в КАС України строку звернення до суду з даними вимогами.
Представники третіх осіб 1 та 2 позов підтримали та просили його задовольнити, письмово виклавши свої пояснення по суті спору.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 03 грудня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні, враховуючи неявку представників третіх осіб 2 та 3.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Позов ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві ґрунтується на тому, що за Міненерговугілля, по бюджетній позичці 1995 - 1997 років рахується заборгованість в сумі 17430000,00 грн., яка надавалась на закупівлю вугільної продукції власного видобутку і за імпортом для теплових електростанцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 р. №135 «Про виділення коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України на закупівлю вугільної продукції для потреб електроенергетики».
Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, ураховуючи вкрай небезпечний стан справ в електроенергетичній галузі, пов'язаний з майже повним спрацюванням палива на теплових електростанціях, що змушує працювати енергосистему на межі аварії і загрожує енергетичній безпеці держави, Кабінет Міністрів України постановив виділити Міністерству енергетики 25 млн. гривень з терміном повернення до 1 листопада 1998 року на закупівлю вугільної продукції власного видобутку і за імпортом для теплових електростанцій, що належать до сфери управління Міністерства.
Також постановою Міністерство фінансів зобов'язано профінансувати ці витрати з резервного фонду Кабінету Міністрів України, Міністерство енергетики разом з Національною комісією з питань регулювання електроенергетики - визначити механізм повернення зазначених коштів.
У подальшому 24.04.1999 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №682 «Про реструктуризацію заборгованості енергогенеруючих компаній за фінансовою допомогою, що надавалася Кабінетом Міністрів України на поворотній основі», якою Міністерству енергетики вжити заходів до забезпечення повного повернення бюджетних коштів енергогенеруючими компаніями, яким вони надавалися згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1994 р. № 748, від 11 лютого 1998 р. № 135, від 12 червня 1998 р. N 859 і договорами між Міністерством фінансів і Міністерством енергетики та електрифікації від 16 грудня 1994 р. № 09-505/7 і від 5 січня 1995 р. № 09-505/2 на поворотній основі для закупівлі ядерного палива і вугільної продукції.
Пунктом 2 вказаної постанови закріплено, що сума заборгованості за зазначеною фінансовою допомогою підлягає реструктуризації шляхом розстрочення її сплати на 60 місяців, із сплатою рівними частками до 25 числа кожного місяця починаючи з 1 січня 2000 року;
реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, до неї не нараховуються відсотки і не застосовуються штрафні санкції.
У зв'язку з неповерненням відповідних коштів, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості», якою затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі по тексту - Порядок №174), 17.08.2012 року ГУ ДКСУ у м. Києві звернулось до позивача з листом №06-08/4347-10853, до якого додало документи для проведення претензійно-позовної роботи по стягненню простроченої перед державним бюджетом заборгованості.
Третя особа 1 направила на адресу позивача подання №1046 від 13.06.2014 р. для здійснення до Міненерговугілля заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 р. №135), яка станом на 01.06.2014 року становить 17430000,00 грн.
Посилаючись на статтю 17 Бюджетного кодексу України та пункт 10 Порядку №174 у зв'язку з надходженням зазначеного подання, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звернулось з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.
У відповідності до частини 4 статті 17 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року №2542-III, у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Наведене вище положення відображено і в Бюджетному кодексі України від 08.07.2010 р. №2456-VI, який набрав чинності 01.01.2011 року.
Так, згідно частини 4 статті 17 БК України від 08.07.2010 р. №2456-VI (в редакції на день звернення контролюючого органу до суду із даним позовом), прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
До функцій контролюючого органу відповідно до п.п.191.1.38 п.191.1 ст.191 Податкового кодексу України віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
В підпункті 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України закріплено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174 затверджений Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості.
Наведений Порядок №174 регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб'єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички / фінансову допомогу у 1993 - 1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках.
Тобто, вказаною постановою Уряду затверджений лише порядок обліку заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою.
Згідно із визначенням, наведеним у підпункті 3 пункту 1 Порядку №174, боржник - це суб'єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку / фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги, та не забезпечив своєчасне і повне виконання своїх зобов'язань за такою угодою.
Заборгованістю за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою - є зобов'язання перед державою, що виникають у суб'єкта господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку / фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги (підпункт 5 названого пункту).
Відповідно до пунктів 6, 9, 10 зазначеного Порядку №174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички / фінансової допомоги, в якій вони надані. Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією.
Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою. З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.
Пунктом 15 Порядку передбачено, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.
Тобто, саме по собі подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою перед державою. Тому дане подання не може бути використане судом як доказ, що підтверджує факт отримання фінансової допомоги та стан розрахунків з бюджетом.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV зі змінами та доповненнями (надалі по тексту - Закон №996) визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
В частині 1 статті 9 названого Закону закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 Закону № 996 визначено поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З огляду на наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону №996, оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Отже, належними та допустимими доказами надання та отримання бюджетної позички є первинні бухгалтерські документи.
Суд зазначає, що ні позивачем, ні третьою особою не надано первинних та банківських документів, які б підтверджували надання бюджетних позичок, їх перерахування відповідачу (або його структурному підрозділу) та їх отримання останнім.
Натомість, суд звертає увагу, що 17.08.2005 року Міністерством палива та енергетики України наказом №394 «Про повернення фінансової допомоги» на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 року № 135 (зі змінами від 18.03.1998 року № 344), від 12.06.1998 року № 859 і від 20.11.2000 року № 1725, згідно з якими підприємствам, що належали до сфери управління Міністерства енергетики, надано фінансову допомогу на зворотній основі за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України на закупівлю вугільної продукції для потреб електроенергетики та забезпечення техногенної та екологічної безпеки ядерних об'єктів у сумі 47600 тис. грн., у частині повернення до державного бюджету коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, керівникам ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Західенерго», ВАТ «Центренерго» наказано вжити заходів з повернення у 2006 році до державного бюджету отриманої з резервного фонду фінансової допомоги на зворотній основі відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 року № 135 (зі змінами від 18.03.1998 року № 344) і від 12.06.1998 року № 859 на суму згідно з додатком до цього наказу.
У додатку до названого наказу закріплено, що кошти фінансової допомоги, отримані на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.1998 року №135, у сумі 25000000,00 грн. підлягають поверненню та обліковуються як заборгованість за ВАТ «Дніпроенерго» у розмірі 14400000,00 грн., ВАТ «Донбасенерго» 6690000,00 грн., ВАТ «Західенерго» 880000,00 грн., ВАТ «Центренерго» 3030000,00 грн.
Крім того, як вбачається з копій виписок, наданих департаментом бухгалтерського обліку ГУ ДКСУ у м. Києві кошти у сумі 6690000,00 грн. повернуті ВАТ «Донбасенерго», а у сумі 880000,00 грн. - ВАТ «Західенерго».
З огляду на викладене, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України, суд приходить до висновку, що на Міністерство енергетики покладено обов'язок щодо розроблення механізму повернення коштів, які були отримані для проведення енергогенеруючими компаніями закупівель вугільної продукції та здійснення заходів контролю за таким поверненням.
Таким чином, виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт наявності саме у відповідача заборгованості за бюджетними позичками та фінансовою допомогою у заявленому до стягнення розмірі.
Водночас, суд не виявив підстав для задоволення клопотань відповідача про закриття провадження у справі з огляду на суб'єктний склад та предмет спору, а також про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку з урахуванням положень статті 17 Бюджетного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді Н.А. Добрівська
О.А. Кармазін