16 грудня 2014 р. Справа № 141788/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 року у справі за позовом Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 111439,00 грн., -
Державна податкова інспекція в Тисменицькому районі 25.09.2011року звернулася до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 111439,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22.12.2010р. по 11.01.2011р. при проведенні планової виїзної документальної перевірки на предмет дотримання вимог законодавства про оподаткування суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, встановлено порушення вимог чинного законодавства, а саме: не сплачено податок з доходів від здійснення підприємницької діяльності в сумі 3034,00 грн., та податку на додану вартість в сумі 88866,00 грн. За результатами виявлених порушень позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0006761700/0 та №0006771700/0 від 21.01.2011 року, якими нараховано податкові зобовязання в загальній сумі 111083,00 грн., в тому числі застосовано штрафні санкції в сумі 22217,00 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися відповідачем в судовому порядку через Івано-Франківський окружний адміністративний суд, постановою якого в задоволенні позовних вимог фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовлено повністю. А тому позивач просить позов задовольнити, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість в загальній сумі 111439,00 грн.
Оскаржуваною постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 року позовну заяву Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 111439,00 грн. - задоволено. Стягнуто з розрахункових рахунків у банках, що обслуговують фізичну-особу підприємця ОСОБА_1 та за рахунок готівки, що належить фізичній - особі підприємцю ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в розмірі 111439грн. 00 коп.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що згідно ст. 33 КАСУ останнього, як сторону судового процесу, суд зобов'язаний був повідомити про час та місце розгляду справи, рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром зі зворотною розпискою, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації. Крім того п. 3 ст. 35 КАСУ передбачає вручення судової повістки не пізніше ніж за сім днів до судового засідання. Проте, не зважаючи на такі норми закону відповідача жодним з перелічених способів не було повідомлено про час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим останній не мав можливості брати участь в судовому засіданні, висловлювати свої доводи та заперечення по справі, висловлювати аргументи та надавати їх суду докази. вирішенні даної справи було порушено норму Статтею 10 КАСУ, яка визначає рівність сторін в судовому процесі, та зазначає що всі учасники в адміністративному процесі є рівними перед законом і судом та жоден з учасників не може мати привілеїв чи обмежень.
Також судом було порушено ст. 129 Конституції України, яка закріплює принцип диспозитивності, оскільки відповідач не зміг бути присутнім в судовому засіданні, та відстоювати свою позицію в судовому процесі.
Таким чином, судом в забезпечення принципу змагальності сторін не було створено необхідних умов для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Більше того, поза увагою суду залишився той факт, що позивачем не було подано суду виписки про стан розрахунків з відповідачем станом на день розгляду справи в суді першої інстанції. У процесі розгляду справи виникає необхідність встановлення фактів не тільки матеріально-правового характеру, але фактів, з якими пов'язано виникнення права на позов. Розглядаючи дану адміністративну справу суд не досліджував та не перевірив розмір заявленої до стягнення суми податкового боргу, а також не витребував виписку з КОР платника про стан розрахунків з бюджетом, що є порушенням вимог ст. 71 КАС України.
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Статтею 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Згідно з п.95.3. ст.95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Пунктом 95.4 ст.95 Податкового кодексу України встановлено, що орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що на момент судового розгляду даної справи суду не надано підтвердження сплати відповідачем податкового боргу в розмірі 111439,00 грн., вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, зареєстрований розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації за №21167770001001025 від 04.06.2003 року та згідно із ст. 15 Податкового кодексу України є платником податків та зборів. Взятий на податковий облік Державною податковою інспекцією у Тисменицькому районі за №4289 від 20.06.2003 року.
Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією в Тисменицькому районі проводилась планова виїзна документальна перевірка в період з 22.12.2010 по 11.01.2011 рік. Перевіркою встановлений факт порушення вимог статей 7, 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІУ від 22.05.2003р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, внаслідок чого відповідачем не сплачено податок з доходів від здійснення підприємницької діяльності в сумі 3034,00грн.
Порушено вимоги статей 4, 7, 9 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.1997р., та статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. за № 2181, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, внаслідок чого донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 88866,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 22217 грн.
За розглядом вказаного акту перевірки, з посиланням на підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статті 7, 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», чинних на момент виникнення спірних правовідносин, якими передбачена відповідальність за виявлені порушення, ДПІ в Тисменицькому районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0006761700/0 від 21.01.2011р. на суму 3034 грн., №0006771700/0 від 21.01.2011р. на суму 111083 грн., в тому числі 88866 грн. за основним платежем та 22217 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися відповідачем в судовому порядку, однак постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2011р. за №2а-656/11/0970 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, що підтверджується належним чином завіреною копією постанови з довідкою суду про набрання постанови законної сили.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже законність та правомірність прийняття вище перелічених податкових повідомлень-рішень встановлена при розгляді справи Івано-Франківським окружним адміністративним судом №2а-656/11/0970.
На момент звернення до суду сума боргу відповідача становить 111439,00 грн., що підтверджується довідкою ДПІ в Тисменицькому районі про стан розрахунків з бюджетом від 08.08.2011 року .
Приписами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Законом України від 02.12.2010 року № 2756-VI прийнятий Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року. Даний Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
Пунктом 14.1.175 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Статтею 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Згідно з п.95.3. ст.95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Пунктом 95.4 ст.95 Податкового кодексу України встановлено, що орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється в порядку, визначеному КМ України.
Враховуючи, що на момент судового розгляду даної справи суду не надано підтвердження сплати відповідачем податкового боргу в розмірі 111439,00 грн., вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 року у справі № 2а-2779/11/0970 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
Д.М. Старунський