Ухвала
28 жовтня 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючого ОСОБА_12,
суддів:ОСОБА_13, ОСОБА_14,
при секретарі ОСОБА_15,
за участю прокурора ОСОБА_16,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013020020000140 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 березня 2014 року щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Скомороха Сокальського району Львівської області, жительки АДРЕСА_1,
що обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6, якою виправдувальний вирок щодо останньої залишено без змін, та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Суть доводів прокурора на обґрунтування такої позиції зводиться до того, що апеляційний суд при постановленні ухвали не дотримався вимог ст. 419 КПК України, оскільки не перевірив належним чином доводів, викладених в апеляції прокурора та не навів підстав, на яких визнав її необґрунтованою.
Наполягає на тому, що на підставі наданих стороною обвинувачення доказів за умови їх об'єктивної та неупередженої оцінки суд мав усі підстави для визнання ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України.
Вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 04 грудня 2013 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України і виправдано у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Апеляційний суд залишив без змін вирок місцевого суду.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що вона, обіймаючи посаду начальника управління Держкомзему в Іваничівському районі Волинської області (далі - управління), тобто будучи службовою особою, 07 листопада 2007 року в приміщенні зазначеного управління на вул. Колгоспній, 24 в смт Іваничах, діючи умисно в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, тобто зловживаючи ним, грубо порушила вимоги законодавства України, свідомо прийняла протиправне управлінське рішення, спрямоване на незаконну видачу земельних ділянок указаним громадянам, що завдало істотної шкоди інтересам держави.
Зокрема, будучи обізнаною з вимогами Положення про Управління земельних ресурсів у Іваничівському районі Волинської області від 13 серпня 2007 року № 125 та Положення про управління Держкомзему у Іваничівському районі Волинської області, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 01 серпня 2008 року за № 234, та з вимогами власної посадової інструкції начальника управління Держкомзему в Іваничівському районі Волинської області від 15 серпня 2008 року, згідно з якими на неї покладено обов'язок щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, достовірно знаючи, що обрані для передачі у власність громадянам земельні ділянки у с. Низкиничах відповідно до генерального плану не включено до його меж та меж інших населених пунктів Грядівської сільської ради Іваничівського району, зловживаючи своїм становищем, ОСОБА_6 незаконно підготувала, особисто погодила та надала на підпис першому заступнику голови Іваничівської районної державної адміністраці ОСОБА_10 проект розпорядження від 07 листопада 2007 року № 354 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у власність на території Грядівської сільської ради». Цим ОСОБА_6 грубо порушила вимоги статей 39, 122 Земельного кодексу України, ст. 60 Закону України «Про землеустрій», статей 5, 7, 12, 15, 17, 18, 20, 21 Закону України «Про основи містобудування», статей 7, 12, 13, 30-2 Закону України «Про планування та забудову території», якими заборонено надання земельних ділянок для будівництва й обслуговування житлових будівель та споруд, що знаходяться за межами населених пунктів і відносяться до земель сільськогосподарського призначення, без зміни їх цільового призначення.
У подальшому з метою незаконного виділення земельних ділянок, які не відносяться до земель житлової та громадської забудови, ОСОБА_6, будучи наділеною повноваженнями щодо державного контролю за використанням та охороною земель на території Іваничівського району, додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, підготувала і видала позитивні висновки управління від 13 грудня 2007 року № 36, 37, 38 щодо можливості відведення вказаним громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд поза межами населених пунктів Грядівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а також підписала і видала офіційні документи: умови відведення земельних ділянок від 27 листопада 2007 року з долученими ситуаційними схемами та копіями відповідних документів із чергового кадастрового плану до проектів землеустрою.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_6 підготувала і подала для затвердження заступнику голови Іваничівської РДА розпорядження від 28 січня 2010 року № 37, 38, 39 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі їх у власність ОСОБА_11 - площею 0,0943 га, ОСОБА_9 - площею 0,0941 га та ОСОБА_8 - площею 0,0945 га для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.
З метою закінчення свого злочинного умислу та сприяння щодо отримання ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 державних актів на право власності на земельні ділянки, всупереч вимогам статей 25, 55, 56 Закону України «Про землеустрій» ОСОБА_6, будучи уповноваженою на видачу висновків для подальшого розроблення технічної документації із землеустрою, підготувала і видала висновки від 07 квітня 2010 року № 132, 133, 134 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки», згідно з якими вона як уповноважена службова особа дала можливість отримати у власність громадянам земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд поза межами населених пунктів Грядівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення без зміни їх цільового призначення.
Таким чином, унаслідок протиправних дій ОСОБА_6 було незаконно відчужено земельні ділянки, які знаходяться поза межами населених пунктів Грядівської сільської ради, і неправомірно видано державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_9 - площею 0,0941 га вартістю 54 747 грн, ОСОБА_8 - площею 0,0945 га вартістю 54 980 грн, ОСОБА_7 - площею 0,0943 га вартістю 54 864 грн.
Загальна вартість зазначених ділянок становить 164 591 грн, що на момент вчинення злочину у 250 і більше разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян, чим було спричинено настання тяжких наслідків, а також завдано істотної шкоди державним інтересам шляхом підриву авторитету й престижу державного органу управління.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, що виразилися в умисному використанні службового становища в інтересах третіх осіб всупереч інтересам служби, що спричинило настання тяжких наслідків, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання взяти участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК України участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці вироку апеляційного суду не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права оцінювати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається із судових рішень, відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_6 і визнаного судом недоведеним, підстави для її виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Так, у виправдувальному вироку місцевого суду зроблено аналіз та дано належну оцінку сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, наданих сторонами обвинувачення і захисту.
Як убачається з матеріалів провадження, у поданій апеляції прокурор, вказуючи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинами справи, стверджував про залишення поза увагою ряду норм Земельного кодексу України та невірну оцінку показань певних свідків та просив постановити обвинувальний вирок.
У зміненій апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження.
Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі (аналогічні доводам його апеляційної скарги), належним чином перевірено апеляційним судом, який у своїй ухвалі навів відповідні аргументи (чому їх не визнає обґрунтованими) з дотриманням вимог ст. 419 КПК України.
Крім того, за відсутності поданих прокурором доказів, які би свідчили, що порушення головуючим процесуального закону, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, апеляційний суд вірно дійшов висновку про те, що формальне порушення закону не може бути підставою для скасування виправдувального вироку.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі , колегія суддів не вбачає, тому касаційну скаргу не може бути задоволено.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, суд
Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 березня 2014 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_12 ОСОБА_13ОСОБА_14