3 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - відділ Держземагентства у Деражнянському районі Хмельницької області, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року,
У червні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що після смерті матері, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 він успадкував житловий будинок з надвірними будівлями та земельні ділянки площами 0,0681 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,1193 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташовані у АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_4, що є суміжним землевласником за адресою: АДРЕСА_2, ще за життя його матері перемістила межу, що розділяє їх земельні ділянки на 50 см вглиб належної позивачу земельної ділянки і самовільно зайняла частину ділянки, встановивши на ній огорожу.
Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,0681 га, яка розташована у АДРЕСА_1 шляхом звільнення відповідачем земельної ділянки площею 0,0072 га зі знесенням огорожі з металевої сітки, довжиною 36,5 м.
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,0072 га, що розташована у АДРЕСА_1. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,068 га за вказаною адресою шляхом демонтажу паркану з металевої сітки довжиною 36,5 м. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 порушила право власності позивача та чинить перешкоди в користуванні належної йому частини земельної ділянки, тому останню необхідно зобов'язати звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площе 0,0072 га та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу паркану з металевої сітки довжиною 36,5 м.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено факту самовільного зайняття ОСОБА_4 належної йому частини земельної ділянки, при цьому спірна межа між земельними ділянками сторін не змінювалася ними і була встановлена задовго до того, як ОСОБА_3 успадкував земельні ділянки, а з попереднім власником земельних ділянок (матір'ю позивача) у відповідача жодного спору щодо межі не було.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_3 у порядку спадкування після своєї матері, ОСОБА_5, набув право власності на дві земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0681 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,1193 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. ОСОБА_4 є власником суміжних земельних ділянок площами 0,1229 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до додаткової земельно-технічної експертизи від 7 листопада 2013 року № 139д/013 було встановлено порушення землекористування, зокрема, накладення земельної ділянки ОСОБА_4 згідно з фактичним користуванням на земельну ділянку ОСОБА_3, площа накладення - 0,0072 га.
Отже, межа земельної ділянки у АДРЕСА_1, якою володіє позивач на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, фактично порушена зі сторони земельної ділянки, якою володіє ОСОБА_4
Крім того, згідно з повідомленням про неможливість дачі висновку повторної судової земельно-технічної експертизи від 26 травня 2014 року: південна межа земельної ділянки ОСОБА_4 та північна межа земельної ділянки ОСОБА_5, що перейшла у власність позивача, накладаються одна на одну (ділянка НОМЕР_1 згідно з додатком № 2 до повідомлення); західна межа земельної ділянки ОСОБА_4 та східна межа земельної ділянки ОСОБА_3 накладаються одна на одну (ділянка НОМЕР_2 згідно з додатком № 2); межі земельних ділянок ОСОБА_4 не стикуються з межами земельної ділянки ОСОБА_3, що призвело до утворення між зазначеними земельними ділянками ділянки НОМЕР_3 площею 140 кв. м згідно з додатком № 2.
Проте апеляційний суд у порушення положень ст. ст. 212, 213, 316 ЦПК України, неналежно оцінивши допустимість, достовірність первинної земельно-технічної експертизи від 13 червня 2013 року та додаткової земельно-технічної експертизи від 7 листопада 2013 року, на основі повідомлення судового експерта ОСОБА_6, яким не було виконано ухвалу апеляційного суду від 15 квітня 2014 року та надіслано відповідний лист повідомлення про неможливість проведення експертизи, дійшов висновку, що висновки зазначених експертиз не узгоджуються між собою та є неправильними, на підставі чого відмовив у задоволенні позову, при цьому не з'ясувавши чи накладаються спірні земельні ділянки одна на одну.
Також апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, якими передбачено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, свій обов'язок не виконав та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову; не вирішивши спір по суті.
Разом з тим, з'ясувавши, що висновки експертиз мають відповідні розбіжності, апеляційний суд у порядку, передбаченому ЦПК України, не вирішив питання про призначення повторної експертизи.
Отже, суд, встановивши, що право позивача порушено, судового захисту йому не надав.
Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, законність та обґрунтованість рішення суду по суті не перевірив та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3
За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська