61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
12 травня 2009 р.Справа № 22-а-4836/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Зеленського В.В. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Чернової О.П.
представника відповідача Радіоновича В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 13.10.2008р. по справі № 2-а-6117/08/2070
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до МПП "ОЛЕНА"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Харківське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Малого приватного підприємства "Олена", в якому просило стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення фонду соціального захист інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2007 році, у сумі 6416,67грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 146, 49грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2008 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2008 року по справі № 2а-6117/08 скасувати та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ч. 3 та ч. 5 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”та вказує, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника складала у 2007 році - 6417 грн.
Згідно звіту відповідача за 2007 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 р. становила 24 особи, тобто відповідач у 2007 р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2007р. форма №10-ПІ, розділ ІІ “Кількість працівників та фонд оплати праці”, у 2007 році на підприємстві відповідача не було працевлаштовано інвалідів.
Крім того, судом встановлено, що відповідач надавав звіти по формі 3-ПН у 2007 р. (а.с.16-27), тобто постійно повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, отже підприємство відповідача надавало звіти про наявність вільних робочих місць для інвалідів протягом 2007р., але працевлаштування інвалідів на підприємство не було.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, не надано доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів на підприємство відповідача, однак їх не було працевлаштовано. Крім того, позивач не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що не належне виконання обов'язку з боку відповідача відсутнє.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Колегія суддів зазначає, що згідно наведеної норми, суми які просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі не навів жодного доказу, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Як і не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормами чинного законодавства на підприємства покладено обов'язок саме по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок по їх пошуку для працевлаштування та несення відповідальності за неповідомлення відповідних органів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності не належного виконання обов'язку з боку відповідача.
За таких обставин вимоги позивача є фактично вимогою покласти на відповідача відповідальність за неналежне виконання обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами, визначеними у ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 13.10.2008р. по справі № 2-а-6117/08/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис)
(підпис)Зеленський В.В. Макаренко Я.М.
Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2009 р.
Суддя Харківського апеляційного адміністративного суду Дюкарєва С.В.