вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
07.07.09Справа №2а-538/09/9/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді
Цикуренко А.С. , при секретарі Павленко Н.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АРК
про стягнення заборгованості в сумі 30600 грн. та моральної шкоди в сумі 5000 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1., паспорт НОМЕР_1 виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області;
відповідачів - не з'явились;
Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом про зобов'язання відповідача сплатити на його користь одноразову допомогу при звільненні у сумі 29000,00 грн., сплатити суму речового майна за 69 місяців у сумі 1600,00 грн., стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 5000,00 грн., стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 17.03.2009 до участі у справі в якості другого відповідача залучена Керченська виправна колонія №126 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим.
У судовому засіданні позивач заявив клопотання про відмові від позовних вимог про зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача одноразову допомогу при звільненні у сумі 29000,00 грн., у зв'язку зі сплатою вказаної суми. Ухвалою суду від 07.07.2009 закрито провадження по справі у цієї частині.
Перший відповідач 17.03.2009 надав відзив на позов, та 23.04.2009 від нього надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
12.06.2009 другий відповідач надав відзив на адміністративний позов, де вказує про безпідставність позовних вимог та просить залишити позов без задоволення.
У судове засідання відповідачи не з'явилися, повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття у судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд
Відповідно до п.2 ст.14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" (далі - Закон N2713) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Згідно зі ст.6 Закону №2713 Державна кримінально-виконавча служба України складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до цього ж закону та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року, установи виконання покарань користуються правами юридичних осіб і мають печатку із зображенням Державного герба та своїм найменуванням.
За ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.
Таким чином суд надходить до висновку, що належним відповідачем по справі є Керченська виправна колонія №126 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, яка є юридичною особою, здійснює діяльність на підставі Положення, має самостійний баланс, рахунок в банківської установі, та з якою був укладений трудовій догорів позивачем.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби з посади чергового помічника начальника Керченської виправної колонії №126 в чині підполковника внутрішньої служби на підставі наказу від 07.11.2008 №29о/с (а.с.7).
Відповідно довідки про розмір компенсації за неотримане речове майно від 11.06.2009 №15-3840 позивачу підлягала до сплати грошова компенсація вартості речового майна в розмірі 1438,08 грн. (а.с.37).
Але ж до цього часу грошова компенсація вартості речового майна позивачу не сплачена.
Пунктом 2 ст.23 Закону N2713 встановлено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством.
При цьому, пунктом 5 вказаної статті визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", згідно ч.3 ст.23 Закону №2713.
Відповідно до п.27, 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444, грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону N 2713 фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативних правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на указівку Голови державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.07.2008 №11-3358/Кн, щодо припинення нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, та відсутності у Голови державного департаменту скасовувати, або припиняти дію законів або підзаконних актів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
На підставі викладеного суд надходить до висновку про задоволення позову у частині суми компенсації за недоотримане речове майно на підставі довідки від 11.06.2009 №15-3840 у розмірі 1438,08 грн.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (ч.1 ст.94 цього Кодексу).
Позивачем не надано суду жодних доказів понесений їм витрат, у зв'язку з розглядом справи. До матеріалів справи додана квитанція від 08.12.2008 №0305030080 про сплату затрат на інформаційно-технічне забезпечення код платежу *;101;000000000;2050000 у сумі 7,50 грн., та квитанція від 08.12.2008 №030530080 про сплату комісії банку у сумі 2,00 грн. Але ж сплата коштів на інформаційно-технічне забезпечення не передбачена Кодексом адміністративного судочинства. Під час подання позовної заяви позивач зобов'язаний сплатити судовий збір у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Квитанція про сплату комісії банку також не є належним доказом понесений позивачем витрат, оскільки з тексту квитанції не вбачається само за проведеннях яких платежів були стягнути комісійні.
У зв'язку з викладеним суд відмовляє позивачу у задоволені позову у часті стягнення судових витрат.
Також суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача компенсації за нанесену моральну шкоду у сумі 5000,00 грн., у зв'язку з недоведеністю підстав для стягнення. Як вбачається з наданих позивачем документів: його було звільнено з органів Держдепартаменту в запас саме через хворобу (п.64 «Б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України). Згідно довідки від 04.02.2009 №000459 Керченської спеціалізованої кардіологічної Медико-соціальної експертної комісії позивачу встановлена третя група інвалідності саме через проходження служби в органах внутрішніх справ. Як вбачається з епікризу ОСОБА_1, що виданий після проходження лікування з 04.12.2008 по 18.12.2008, він хворіє на гіпертонічну хворобу серця П ступеня, яка є хронічною хворобою та виникнення якої не можливо ототожнювати із затримкою виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.
Постанова складена та підписана 10.07.2009.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати відповідача Керченську виправну колонію №126 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим (98330 АР Крим, м.Керч, вул.Індустріальне шосе, 17) сплатити на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області 14.02.1996) в сумі 1438,08 грн.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня проголошення постанови у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Цикуренко А.С.