61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
14 квітня 2009 р.Справа № 22-а-3625/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.
за участю секретаря судового засідання Житєньової Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 21.10.2008р. по справі № 2-а-4959/08
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ДП воєнізована аварійно-рятувальна служба " Лікво " нафтогазової промисловості НАК " Нафтогаз України "
про про стягнення суми.,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2008р. відмовлено в задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДП «Воєнізованої аварійно-рятувальної служби «Лікво» нафтової промисловості» НАК «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Позивач з даною постановою не погодився, звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати постанову суду першої інстанції та позов задовольнити.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що на його думку, статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємство покладено обов"язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів і не ставить відповідний обов"язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок:
по-перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2007 рік, що надавався відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 204 особи, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 3 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 8 особа (а.с.5).
Із звітів відповідача, поданих до Червонозаводського районного Центру зайнятості за формою статистичної звітності №3-ПН, затвердженої наказом Державного комітету статистики №420 від 19.12.05 року, вбачається, що підприємство в 2007 році належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Позивачем не надано доказів, що центром зайнятості направлялися інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача, так само не надано і доказів безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Також центром зайнятості не зафіксовано фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» створено на підставі Закону України « Про аварійно-рятувальні служби» від 19.12.1999 р. № 1281 і має статус об'єктивної аварійно-рятувальної служби, у відповідності до чого Центральною міжвідомчою атестаційною комісією МНС України було видано Свідоцтво про атестацію аварійно-рятувальної служби №003 від 21.08ю2006 р.
Вимоги до особового складу аварійно-рятувальних служб та форма контракту затверджена Постановою КМУ віл 12.10.2001 р. №1334 «Про затвердження Порядку комплектування та професійної підготовки основного особового складу аварійно-рятувальних служб і типової форми контракту, що укладається з рятувальниками під час прийняття їх на роботу. П.З Порядку визначає, що комплектування основного особового с кладу аварійно-рятувальних служб здійснюється відповідно до їх профілю або спеціалізації діяльності. Професійна придатність рятувальників за станом здоров'я визначається попередніми та періодичними медичними оглядами. П.5 цього ж Порядку передбачено, що професійний відбір рятувальників проводиться з урахуванням специфічних умов праці на підставі переліку медичних протипоказань для допуску до основної діяльності аварійно-рятувальних служб і згідно з оцінками функціонального стану організму людини відповідно о вимог положення про професійний відбір.
Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущений господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Позивачем не надано доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у зв"язку з чим відстуні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Посилання позивача в обгрунтування апеяційної скарги на те, що, на його думку, статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємство покладено обов"язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів і не ставить відповідний обов"язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві, колегія суддів вважає безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов"язок лише виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а не обов"язок підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Враховуючи вищевикладене, колегія судів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови були повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 21.10.2008р. по справі № 2-а-4959/08 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Філатов Ю.М.
Судді(підпис)
(підпис)Водолажська Н.С. Гуцал М.І.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Філатов Ю.М.
Повний текст ухвали виготовлений 21.04.2009 р.