Справа № 152/2129/14-к
04 грудня 2014 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового
засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження: №152/2129/14-к (ЄРДР № 12014020360000366),
по обвинуваченню: ОСОБА_3 , народженого: ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шаргород Вінницької області, проживаючого там же по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 - радіотелеграфістом відділення зв'язку та інформатизації ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше не судимого,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
сторони кримінального
провадження:
сторона обвинувачення:
прокурор - ОСОБА_4 ,
потерпілий - ОСОБА_5 ,
сторона захисту:
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
04 вересня 2014 року біля 18 години, ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем «ЗАЗ-Dаеwоо» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , в салоні якого перевозив пасажира - ОСОБА_5 . Проїжджаючи по вулиці Леніна в м. Шаргород Вінницької області, рухаючись зі сторони середньої загальноосвітньої школи № 2 у напрямку центра м. Шаргород зі швидкістю біля 80 км/год., під час проїзду перехрестя вулиць Леніна, Жмеринське шосе, Пролетарська, Олега Кошового, Сергія Лазо та маючи на меті продовжити рух по вул. Леніна, водій почав скеровувати автомобіль лівіше і, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху» та пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», не переконавшись у тому, що зміна напрямку руху буде безпечною, не обрав безпечної швидкості руху, допустив боковий занос автомобіля та подальше зіткнення із залізобетонною електричною опорою. Унаслідок пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_5 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 60 від 21.11.2014 року, отримав тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми: лінійного перелому потиличної кістки, забою головного мозку середнього ступеню важкості в правій лобно-скроневій ділянці, субарахноїдального посттравматичного крововиливу, підвивиху атланто-окципітальних суглобів; перелому лівої ключиці в середній третині зі зміщенням відламків, верхнього підвивиху головки лівої плечової кістки, множинних забоїв та саден обличчя та тіла; крововиливу в ділянці верхньої повіки правого ока, обмеженого крововиливу під білкову оболонку правого ока, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя під час заподіяння. Між порушенням ОСОБА_3 пунктів 10.1.та 12.1 Правил дорожнього руху України та отриманням потерпілим ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, є прямий причинний зв'язок.
Отже, своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 винуватим себе у вчиненні злочину при вище наведених обставинах визнав повністю, розкаявся у скоєному, просив його суворо не карати.
Суду по суті пред'явленого обвинувачення, зокрема, пояснив, що 04 вересня 2014 року біля 18 години, він, будучи у нетверезому стані, керуючи автомобілем «ЗАЗ-Dаеwоо», рухаючись зі швидкістю 80 км/год., направляючись у центр м. Шаргород, перетинаючи перехрестя вулиць Леніна, Жмеринського шосе, Пролетарської, Лазо та Кошового, не впорався з керуванням, у наслідок чого автомобіль занесло, після чого відбулося зіткнення автомобіля з електроопорою. У результаті ДТП потерпілий ОСОБА_5 , який їхав разом з ним у машині, отримав тяжкі тілесні ушкодження. Обвинувачений повністю відшкодував потерпілому витрати на лікування
Ураховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор та потерпілий у судовому засіданні також не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом установлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думки учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого та стосуються речових доказів і судових витрат.
Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_3 у тому, що він, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.
Суд, згідно ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, приймає до уваги характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, раніше не судимий, за місцем проходження служби та проживання характеризується позитивно.
Згідно зі ст. 66 КК України, обставинами, пом'якшуючими покарання ОСОБА_3 , є визнання ним винуватості, щире каяття та повне відшкодування шкоди, завданої потерпілому.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 , є вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_3 ст.ст. 69, 69-1 КК України, а тому: з урахуванням усіх обставин у справі, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, наявності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, думки потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
Окрім того, з урахуванням обставин справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, а також, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, думку прокурора та потерпілого, суд дійшов висновку, що доцільним є застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням строком на два роки та покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Призначаючи ОСОБА_3 зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, його перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Цивільний позов не заявлено.
Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувати.
Судові витрати слід стягнути з обвинуваченого.
Долю речових доказів належить вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 100, 368-371, 373-376 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_3 від призначеного за цим вироком основного покарання з випробуванням, якщо він упродовж іспитового строку в два роки не вчинить нового злочину.
На підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 упродовж встановленого судом двохрічного іспитового строку обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Речовий доказ - автомобіль «ЗАЗ-Dаеwоо», державний номерний знак НОМЕР_1 , повернути власнику ОСОБА_6 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування в сумі 786 (сімсот вісімдесят шість) гривень 24 коп.
Згідно ст.ст. 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1