Справа № 152/1907/14-к
04 грудня 2014 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження: № 152/1907/14-к (ЄРДР № 12014020360000413),
по обвинуваченню: ОСОБА_3 , народженого: ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, -
сторони кримінального
провадження:
сторона обвинувачення:
прокурор - ОСОБА_4 ,
сторона захисту:
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
захисник - ОСОБА_5 , -
ОСОБА_3 , відповідно до виконавчого листа № 2/543, виданого 29.09.2009 року Шаргородським районним судом Вінницької області зобов'язаний сплачувати кошти (аліменти) на користь ОСОБА_6 на доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.09.2009 року і до досягнення донькою повноліття.
З моменту зобов'язання, тобто з 17.09.2009 року по 01.10.2014 року, ОСОБА_3 , умисно, маючи реальну можливість сплачувати аліменти, з корисливих мотивів злісно ухилявся від сплати коштів на користь неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , ніде не працевлаштувався, на облік у центр зайнятості не став, ігноруючи рішення суду та ухиляючись від його виконання, за указаний період не здійснив жодної виплати, і таким чином, допустив заборгованість по аліментах, у розмірі, що сукупно перевищує суму виплат за шість місяців відповідних платежів, на загальну суму 25 240,12 грн. У наслідок чого порушив та продовжує порушувати право дитини на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, тобто злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 винуватим себе у вчиненні злочину при вище наведених обставинах не визнав повністю.
Не зважаючи на захисну позицію обвинуваченого, його винуватість у вчиненні злочину за наведених вище і встановлених судом обставин підтверджується усією сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй допустимості та достовірності:
показаннями самого обвинуваченого, який зокрема, пояснив, що він може утримувати себе та доньку. По мірі можливості він давав гроші на святий вечір, на пасху, на 8-ме березня та у дні народження доньки, гроші завжди передавала його мати, оскільки він перебуває у неприязних стосунках з батьками колишньої дружини, з якими проживає його донька. Окрім того, він купував донці речі та продукти харчування. З березня 2013 року по жовтень 2013 року він працював у ТОВ «Шерифплюс» охоронцем, його зарплата становила 1100 грн за два тижні роботи. Також він час від часу їздив на заробітки, у тому числі, у Москву. Практично весь час він заробляв кошти, тому мав можливість надавати допомогу на дитину. Він був присутній у 2009 році при проголошенні судом рішення про стягнення з нього аліментів на доньку, при цьому, у суді він визнав позовні вимоги, рішення суду не оскаржував. Йому було відомо, що згідно рішення суду, він зобов'язаний був сплачувати аліменти на доньку з 17.09.2009 року. З 2009 року по теперішній час офіційно через ДВС він сплатив 500 грн аліментів. Він не є інвалідом, кошти на життя заробляє, рубаючи дрова, за що у день одержує по 150 грн, також він випасав людям худобу. На обліку у центрі зайнятості він не стоїть і у пошуку роботи туди не звертався, оскільки так йому сказала мати. У виконавчу службу його викликали один раз у цьому році та попереджали про необхідність сплатити аліменти. З 2009 року на утримання дитини безпосередньо він нікому коштів не давав, усі кошти передавала його мати. Яку суму коштів на утримання доньки він передав через свою мати, не знає. На сьогоднішній день по ДВС його заборгованості по аліментах становить 25 000 грн;
показаннями свідка обвинувачення ОСОБА_8 , який у судовому засіданні, зокрема, пояснив, що він працює у Відділі державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції. У нього на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на доньку ОСОБА_9 . Заборгованість ОСОБА_3 по аліментах за період з 17 вересня 2009 року до 01 жовтня 2014 року на утримання доньки становить більше 25 000 грн. За цей період ОСОБА_3 жодного разу не сплачував аліменти, не дивлячись на неодноразові попередження. На облік у центр зайнятості він не став, у пошуках роботи не звертався. Ніякого майна ОСОБА_3 не має, ніде не працює.
Показаннями свідків захисту:
ОСОБА_10 , яка у судовому засіданні, зокрема, пояснила, що вона є матір'ю колишньої дружини обвинуваченого ОСОБА_6 та бабка малолітньої потерпілої ОСОБА_7 . Остання упродовж чотирьох років проживає разом з нею та її чоловіком ОСОБА_11 , оскільки ОСОБА_6 перебуває на заробітках за кордоном. За цей час, ОСОБА_3 вихованням доньки взагалі не займався, жодного разу не приходив до них, щоб побачитися з донькою, коштів на її утримання не надавав. Лише його мати ОСОБА_12 час від часу, на день народження, 8-ме березня тощо дарує онучці подарунки, зокрема, у жовтні 2014 року подарувала їй 1000 грн, а на 8-ме березня 2014 року вазон та солодощі. Також, у 2013 році ОСОБА_12 дарувала онучці постільну білизну, рушник та колготки. Їй також відомо, що коли обвинувачений все ж таки зустрічається з донькою, він купує їй у магазині чіпси, сік та ін.;
ОСОБА_11 , який у судовому засіданні, зокрема, пояснив, що він є батьком колишньої дружини обвинуваченого ОСОБА_6 та дід малолітньої потерпілої ОСОБА_7 . Остання упродовж чотирьох років проживає разом з ним та його дружиною ОСОБА_10 , оскільки ОСОБА_6 перебуває на заробітках за кордоном. За цей час, ОСОБА_3 вихованням доньки не займався, жодного разу не приходив до них, щоб побачитися з донькою, коштів на її утримання не надавав;
ОСОБА_12 , яка у судовому засіданні, зокрема, пояснила, що вона мати обвинуваченого та бабка малолітньої потерпілої ОСОБА_7 . Свідок також підтвердила показання свідка ОСОБА_10 щодо подарунків онучці та їх періодичності. Окрім того, свідок зазначила, що гроші та речі, які вона дарувала онучці, передавав обвинувачений, оскільки сам він через неприязні стосунки з ОСОБА_13 не бажав йти до неї додому, щоб побачитися з донькою. Кошти та речі свідок давала безпосередньо онучці, а не дорослим членам сім'ї.
Окрім того, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, також підтверджується іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні, а саме:
- свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , із якого вбачається, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 37);
- виконавчим листом № 2-543/2009 Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.09.2009 року, із якого вбачається, що обвинувачений зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання доньки ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.09.2009 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 40);
- постановою про відкриття виконавчого провадження від 01.10.2009 року, із якої вбачається, що за виконавчим листом № 2-543/2009 Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.09.2009 року відкрито виконавче провадження (а.с. 39);
- попередженнями, із яких вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово попереджався державним виконавцем про необхідність погашення заборгованості по аліментах (а.с. 52, 53, 55);
- розрахунком заборгованості по аліментах, із якого вбачається, що з вересня 2009 року по вересень 2014 року включно ОСОБА_3 жодного разу не сплатив коштів на доньку, і його заборгованість по аліментах за цей період становить 25 240,12 грн (а.с.41, 42);
- довідкою ПП «Боровський» № 315 від 14.10.2014 року, із якої вбачається, що ОСОБА_3 з питань працевлаштування не звертався, хоча робочі місця були (а.с. 58);
- листом Шаргородського районного центру зайнятості № 01-19/3721 від 10.10.2014 року, із якого вбачається, що ОСОБА_3 на обліку як безробітний не перебуває та у пошуку роботи не звертався (а.с. 28).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.
Отже, оцінивши кожний із перелічених вище доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, виходячи з положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, враховуючи, що дане провадження в цілому, зокрема, і спосіб отримання доказів уповноваженими на те особами, є справедливим, істотних порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд приходить до висновку про обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_3 кримінального обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду винуватості обвинуваченого у тому, що він з 17.09.2009 року по 01.10.2014 року, умисно, маючи реальну можливість сплачувати аліменти, з корисливих мотивів злісно ухилявся від сплати коштів на доньку ОСОБА_7 , ніде не працевлаштувався, на облік у центр зайнятості не став, ігноруючи рішення суду, жодного разу не сплативши аліментів на доньку, а тому дії обвинуваченого органами досудового розслідування кваліфіковані вірно і він повинен нести відповідальність за вчинене за ч. 1 ст. 164 КК України.
Суд, при ухваленні вироку, не враховує показань свідків сторони захисту - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , оскільки їх показання не спростовують висновків суду про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України. Зазначені свідки показали, що декілька разів бачили обвинуваченого у магазині, коли він купував продукти харчування своїй доньці. Проте, на переконання суду, епізодичне придбання обвинуваченим продуктів харчування жодним чином не впливає на кваліфікацію його дій, які полягають у тому, що він з вересня 2009 року по жовтень 2014 року, тобто, упродовж 5 років не виконував рішення суду щодо сплати аліментів на доньку, хоча, як він сам пояснив у судовому засіданні, мав таку можливість. Наслідком такої злісної бездіяльності обвинуваченого є заборгованість по аліментах в сумі 25 240,12 грн. Слід також зауважити, що зазначені вище свідки ніколи не бачили, як ОСОБА_3 сплачував кошти на утримання доньки ОСОБА_9 .
Не беруться до уваги також посилання сторони захисту на те, що у вересні 2014 року обвинувачений намагався передати доньці 1000 грн, через свою мати та працівників Конатковецької сільської ради, оскільки сплата аліментів у такий спосіб законом не передбачена. Окрім того, на думку суду, 1000 грн аліментів є не співмірною із п'ятирічною заборгованістю обвинуваченого по аліментах та не може свідчити про його добропорядність та невинуватість.
Не переконливими суд вважає посилання обвинуваченого та його захисника на те, що ОСОБА_3 начебто не знав про необхідність сплачувати аліменти, оскільки, як пояснив у судовому засіданні сам обвинувачений, він був присутній у судовому засіданні при проголошенні рішення, позовні вимоги він визнав, рішення суду не оскаржував та знав, що зобов'язаний сплачувати аліменти з 19 вересня 2009 року. Отже, при бажанні сплачувати аліменти, обвинувачений міг це робити. З цих же причин, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_3 не знав про обов'язок сплати аліментів.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що кошти, речі та іграшки, які мати обвинуваченого давала його доньці на її день народження, 8-ме березня та у інші свята не можуть вважатися аліментами, оскільки є дарунком, що, за своєю правовою природою, суттєво відрізняється від аліментів.
На думку суду, усі твердження сторони захисту щодо невинуватості обвинуваченого у вчиненні злочину повністю спростовуються дослідженими у цьому кримінальному провадженні доказами, у тому числі, показаннями самого обвинуваченого, показаннями свідків, письмовими доказами.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні.
Тому суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому виду та міри покарання, приймає до уваги характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії невеликої тяжкості, конкретні обставини справи, зокрема, час, упродовж якого обвинувачений ухилявся від сплати аліментів, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 60-62).
Обставин, пом'якшуючих та обтяжуючих покарання ОСОБА_3 , передбачених у ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_3 ст.ст. 69, 69-1 КК України, а тому: з урахуванням усіх обставин у справі, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт, в межах санкції ч. 1 ст. 164 КК України.
Призначаючи ОСОБА_3 зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Речових доказів та процесуальних витрат у справі немає, цивільний позов не заявлено.
Підстав для застосування запобіжних заходів суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт строком сто двадцять годин.
Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Згідно ст.ст. 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1