91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
30.06.09 Справа № 16/82пд.
За позовом Комунального підприємства “Житловий сервіс”Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", м. Луганськ
про зобов'язання укласти договір,
Суддя Шеліхіна Р.М.
секретар судового засідання Маценко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача -Бородіна Л.В., директор,
Гребенюк Н.Є., дов. від 08.01.09. №1;
від відповідача -Лапко В.М, довіреність від 03.11.08. № 551,
Могильний О.Є., дов. від 03.11.08. №552,
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача укласти договір на відшкодування витрат на внутрішньобудинкове обслуговування електромереж з 01.03.07.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 20.05.09. №04-75 заперечив проти позовних вимог, посилаючись на норми частин 3,4 ст.179, частину 8 ст.181, частини 1,2 ст.182 Господарського кодексу України, частину 1 ст.635 Цивільного кодексу України, Закон України "Про електроенергетику" та вказав, що позивач та відповідач не є суб'єктами господарювання, на яких покладено обов'язок щодо укладення договору на відшкодування витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем електропостачання. Також відповідач вказав, що обов'язковість укладення даного договору не передбачена в Законі України "Про електроенергетику". Відповідач зазначив, що сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору, не визначили ціну договору, строк його дії, тому між сторонами, на думку відповідача, попередній договір не був укладений.
Позивач листом від 18.06.09. №601 заперечив доводи відповідача і вказав, що він фактично виконує внутрішньобудинкове обслуговування електромереж з 01.03.07., посилаючись при цьому на правила ст.218 ЦК України, і має право на отримання оплати від відповідача за даний вид робіт, оскільки саме відповідач зобов'язаний обслуговувати електромережі в житлових будинках.
Відповідач додатковим відзивом від 30.06.09. вказав, що позивач необґрунтовано мотивує свої вимоги ст.218 ЦК України, і обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам ст.16 ЦК України, адже в даній нормі відсутній такий спосіб захисту як зобов'язання укласти договір.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані ними докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до норми ст.19 Основного закону держави -Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до норми ст.55 Основного закону держави -Конституції України кожна особа має право на захист свого порушеного права у суді і згідно з вимогами ст.ст.33,34 ГПК України зобов'язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог, належними доказами.
Докази факту порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст.3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
З огляду на викладені норми права суд дійшов висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, адже відсутні законні підстави для зобов'язання особи до укладення договору або до внесення змін у вказаний договір, обов'язковість укладення якого прямо не встановлена законом. До того ж Господарським кодексом України (ст.179-181) встановлено порядок укладення договорів та вказано обов'язкові правила щодо укладення господарських договорів. Згідно ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Слід вказати, що обов'язковість укладення договору на відшкодування витрат на внутрішньобудинкове обслуговування електромереж жодним законом не встановлена, а укладення договорів на обслуговування (сумісне використання) електромереж детально регламентовано законодавством про електроенергетику, а позивачем, вочевидь, цього порядку не дотримано.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України - захист цивільних прав та інтересів судом кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Даною нормою встановлено способи захисту прав, які повинні бути дотримані особою, що звертається до суду за захистом, а саме: способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Предметом позову є матеріально-правова вимога, яка випливає із спірного правовідношення і з приводу якого суд повинен винести рішення по справі. Отже, зважаючи на правила ст.ст.179-181 ГК України, ст.ст. 11,16,22,203,509 Цивільного кодексу України (далі за текстом -ЦК України) та правила правового інституту укладення договорів в сфері електроенергетики, твердження про визнання неіснуючого договору укладеним та вимога про зобов'язання укласти договір, обов'язковість якого прямо не встановлена законом, - заявлена без дотримання правил ст.16 ЦК України і позивач намагається захистити свої права у спосіб, не передбачений законом.
З матеріалів позову вбачається, що позивач намагається визнати договір на внутрішньо будинкове обслуговування електромереж від 01.03.07. укладеним і просить суд постановити про це рішення. Позов вмотивовано листуванням між сторонами по справі.
Такі позовні вимоги явно суперечать діючому законодавству, в тому числі і ст.179-181 ГК України та ст.ст.11,16 ЦК України, а також Закону України «Про електроенергію». До того ж діючим законодавством не встановлено норми права, на підставі якої слід зобов'язати сторону укласти договір, до того ж така вимога заявлена у 2009 році з проханням укласти договір з 2007 року.
Таким чином, позовні вимоги слід визнати необґрунтованими, а спосіб захисту порушеного права обрано позивачами не у відповідності до вимог закону.
За таких підстав у позові слід відмовити і судові витрати слід покласти на позивача у відповідності до ст.49 ГПК України, суд
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення підписано 06.07.09.
Суддя Р. Шеліхіна