26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Віп-Експерт», Центр № 1 надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, підпорядкований управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про визнання права власності на автомобіль за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2014 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 28 серпня 2009 року їй належав автомобіль марки БМВ 525 ХІ, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. 4 жовтня 2010 року вона видала довіреність на право управляти та розпоряджатися вказаним транспортним засобом ОСОБА_4, який тривалий час користувався автомобілем, однак грошові кошти від реалізації автомобіля та сам автомобіль їй не повернув. 26 січня 2012 року вона скасувала видану на ім'я ОСОБА_4 довіреність, проте останній 16 травня 2012 року зняв автомобіль з реєстраційного обліку та продав його своїй матері - ОСОБА_5 Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року договір купівлі-продажу спірного автомобіля від 16 травня 2012 року визнано недійсним, однак ОСОБА_5 встигла провести перереєстрацію автомобіля на власне ім'я, чим порушено її права як власника автомобіля.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на автомобіль марки БМВ 525 ХІ 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 квітня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за нею право власності на автомобіль марки БМВ 525 ХІ, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля, тому право власності позивачки на автомобіль не припинялось, оскільки недійсний правочин не створив юридичних наслідків у вигляді переходу права власності на автомобіль від ОСОБА_3 до ОСОБА_5 за визнаним недійсним договором купівлі-продажу.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що сторонами дійсно не заперечується наявність спірного автомобіля у його власника, однак належно володіти, розпоряджатися та користуватися автомобілем ОСОБА_3 не може у зв'язку з державною реєстрацією транспортного засобу на ім'я ОСОБА_5
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки БМВ моделі 525 XI, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, укладений 16 травня 2012 року між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_5 Зобов'язано останню повернути ОСОБА_3, вищевказаний автомобіль, а також зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 грошові кошти, отримані від продажу автомобіля в розмірі 115 732 грн.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, доводів сторін належним чином не перевірив, встановивши, що невизначеність відносин власності щодо спірного об'єкту вже була усунута судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, повторно визнав за ОСОБА_3 право власності на це майно, що суперечить вимогам ст. 15 ЦК України.
При цьому апеляційний суд не вказав яким чином відповідачі порушили права ОСОБА_3 та мають відповідати за даним позовом та не звернув уваги на те, що існує порядок перереєстрації автомобіля, що належить власнику.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська