19 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виробничого сільськогосподарського кооперативі «Мир» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою виробничого сільськогосподарського кооператива «Мир» на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 09 липня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 20 серпня 1988 року він працював у виробничому сільськогосподарському кооперативі «Мир» (далі - ВСК «Мир») трактористом, а з лютого 2011 року був призначений на посаду завідуючого млином. 29 жовтня 2013 року його незаконно відсторонено від роботи і на вимогу адміністрації кооперативу ним передано усі товарно-матеріальні цінності, що рахувалися за ним, іншому працівникові. З того часу він не відвідує роботу та не отримує заробітної плати. У зв'язку із цим просив поновити його на посаді завідуючого млином ВСК «Мир», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 09 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Допущено ОСОБА_3 до роботи на посаді мельника ВСК «Мир». Стягнуто з ВСК «Мир» на користь ОСОБА_3 3 751 грн. 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 тис. грн. для відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судового збору.
У касаційній скарзі ВСК «Мир», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно мало місце незаконне відсторонення ОСОБА_4 від роботи, однак йому стало відомо про відсторонення від посади мельника у день передачі млина ОСОБА_5, тобто 29 жовтня 2013 року, а тому до суду за захистом порушеного права він міг звернутися впродовж тримісячного строку, починаючи з 30 жовтня 2013 року, тобто до 30 січня 2014 року, а звернувся 15 квітня 2014 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 за займаною посадою та виконуваною роботою не відноситься до працівників, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, а матеріали справи не містять достатніх даних, що позивач зайнятий на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, тобто відсторонення позивача від роботи було проведено з порушенням ст. 46 КЗпП України. Правові підстави для застосування позовної давності у даних правовідносинах відсутні, оскільки порушення прав позивача мало триваючий характер.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що з 20 серпня 1988 року ОСОБА_3 працював у ВСК «Мир» трактористом, а з 03 лютого 2011 року його призначено ще й на посаду мельника (а. с. 5-7).
29 жовтня 2013 року за усним розпорядженням голови правління ВСК «Мир» ОСОБА_6 позивач був відсторонений від роботи на посаді мельника та передав усі товарно-матеріальні цінності, що рахувалися за ним, новопризначеному працівникові ОСОБА_5 (а. с. 12).
Рішенням правління ВСК «Мир» від 12 листопада 2013 року № 32 визначено, що ОСОБА_3 не може працювати на посаді мельника за станом здоров'я, та було запропоновано йому іншу роботу - сторожем тракторного парку, сторожем ферми, обліковцем бригади (а. с. 13).
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Апеляційний суд, посилаючись на ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону праці», ч. 2 ст. 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» дійшов висновку, що позивач за займаною посадою та виконуваною роботою не відноситься до працівників, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, відповідач відсторонив ОСОБА_3 від роботи на посаді мельника з порушенням вказаних норм матеріального права.
Також апеляційний суд зазначав, що відсторонення від роботи носить триваючий характер, тому позивач не попустив строку звернення до суду.
Такий висновок є помилковим, оскільки підставою відсторонення від посади працівника є наказ або усне розпорядження, отже право останнього порушується саме виданням такого наказу чи розпорядження, у зв'язку з чим перебіг встановленого ст. 233 КЗпП України строку необхідно обчислювати з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про його існування.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ч. 1 ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як вбачається з матеріалів, справи позивач дізнався про його відсторонення від роботи 29 жовтня 2013 року, що підтверджується його підписом на акті передачі майна та інвентару новопризначеному працівникові ОСОБА_5 (а. с. 12), а до суду звернувся з позовом 15 квітня 2014 року, тобто з пропуском встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку, при цьому не зазначаючи поважних причин такого пропуску.
За таких обставин суд першої інстанції вірно вважав доведеним факт порушення трудових прав позивача внаслідок відсторонення його від роботи та обґрунтовано виходив із того, що підставою для відмови у задоволенні позову при цьому є пропущення без поважних причин строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Оскільки апеляційним судом скасоване законне і обґрунтоване судове рішення першої інстанції та постановлено нову ухвалу з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованої ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу виробничого сільськогосподарського кооперативі «Мир» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 09 липня 2014 року скасувати, рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 травня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко