19 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Гвоздика П.О., Євграфової Є.П., Журавель В.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_5 306 175 грн боргу за договором позики і 3 076 грн 70 коп. сплаченого судового збору та з ОСОБА_6 1 000 грн боргу за договором позики і 229 грн 40 коп. сплаченого судового збору.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 29 грудня 2008 року ОСОБА_5 отримала від позивачки 14 500 доларів США та 4000 євро, які зобов'язалася повернути до 01 квітня 2009 року.
Також 15 вересня 2011 року у вказаній розписці відповідачкою зазначено про свій обов'язок повернути ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 14 500 доларів США та 8 000 доларів США процентів, а також суму боргу в розмірі 4000 євро та 1920 євро процентів до 20 грудня 2011 року.
З метою забезпечення виконання відповідачкою взятих на себе зобов'язань за вказаним договором позики, 15 вересня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній відповідає перед позивачкою за зобов'язанням ОСОБА_5 в розмірі 1 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено те, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
При вирішенні справи, суди, на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, ті факти, що відповідачі не виконали умов укладеного із ОСОБА_4 договору позики, оформленого розпискою і у визначений сторонами строк кошти та проценти за договором позики не повернули, дійшли обґрунтованого висновку про зобов'язання ОСОБА_5 і ОСОБА_6, з урахуванням умов, визначених договором поруки, сплатити ОСОБА_4 суму основного боргу, а також проценти за користування грішми.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 2 ст. 338 ЦПК України підстави для скасування судових рішень.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
П.О. Гвоздик
Є.П. Євграфова
В.І. Журавель