Ухвала
іменем україни
12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» на рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з квітня 2003 року він перебував у трудових відносинах з державним підприємством по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення «Чорнобильсервіс», яке реорганізоване шляхом приєднання до державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» (далі - ДСП «Чорнобильський спецкомбінат»). Наказом ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 14 жовтня 2013 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вважає, що його звільнення з роботи є незаконним, проведено з порушенням чинного законодавства. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року провадження у справі в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди закрито.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким скасовано наказ від 14 жовтня 2013 року про звільнення ОСОБА_3 з посади сторожа дільниці по охороні залізниці комплексу транспортного забезпечення з ОШУП за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на роботі у ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» на посаді сторожа дільниці по охороні залізниці комплексу транспортного забезпечення з ОШУП з 14 жовтня 2013 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що причини його відсутності на роботі 16 серпня 2013 року є поважними, до того ж первинна профспілкова організація не дала згоду на його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тому у ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин, звільнення є незаконним.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про пактику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 57 ЦПК України.
Установлено, що з 01 квітня 2003 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ДП «Чорнобильсервіс», яке на підставі наказу МНС України від 09 грудня 2010 року реорганізоване шляхом приєднання до ДСП «Чорнобильський спецкомбінат».
Наказом ДСП «Чорнобильський спец комбінат» від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звільнено з посади сторожа дільниці по охороні залізниці комплексу транспортного забезпечення з 14 жовтня 2013 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
16 серпня 2013 року ОСОБА_3 був відсутнім на роботі більше трьох годин, оскільки у період з 08 год. 20 хв. до 13 год. 50 хв. він перебував у відділі зони ЧАЄС ГУМВС України в Київській області у зв'язку з проведенням перевірки по факту переміщення за межі зони відчуження металобрухту (а.с. 15).
Вироком Іванківського районного суду Київської області від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 267-1 КК України (а.с. 13).
У мотивувальній частині вироку, зазначено, що ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочину, судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 з прямим умислом вчинив діяння спрямоване на вчинення злочину, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки при перетині контрольно-пропускного пункту «Дитятки» зони відчуження працівниками міліції в автомобілі ОСОБА_3 під час огляду виявили і вилучили металеві предмети приблизно о 08 год. 20 хв. 16 серпня 2013 року, що у силу частини четвертої статті 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Отже, оскільки ОСОБА_3 свідомо вчинено злочинні дії, він був затриманий працівниками міліції, які виконували свій обов'язок по забезпеченню контрольно-пропускного режиму в зоні відчуження, то у силу пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» такі обставини не можуть бути поважною причиною відсутності його на роботі.
Крім того, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Установлено, що згідно з протоколом засідання членів профкому первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України ДСП від 26 березня 2014 року надано згоду на звільнення ОСОБА_3 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, зазначивши, що підстав для ненадання згоди немає, а на попереднє засідання профкому, тобто 09 жовтня 2013 року, ОСОБА_3 була надана неправдива інформація, щодо поважності причин відсутності його на роботі 16 серпня 2013 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведені ним причини відсутності на роботі 16 серпня 2013 року не є поважними, підстави для визнання звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України незаконним та поновлення його на роботі відсутні.
Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.
Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року скасувати, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська