19 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним договору оренди землі за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка 1,8992 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на землю ВН № 008417. Вказана земельна ділянка знаходиться у користуванні приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» (далі - ПАТ «Зернопродукт МХП») на підставі договору оренди, який нею не був підписаний, з його умовами вона не знайома, про його наявність дізналась лише влітку 2013 року. У зв'язку із цим просила визнати договір оренди землі недійсним.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 14 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 517/2004-М-Н-В від 08 листопада 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Зернопродукт МХП».
У касаційній скарзі ПАТ «Зернопродукт МХП», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки позивачка договору оренди земельної ділянки не підписувала, даний договір укладений поза її волею, тому підлягає визнанню недійсним.
З таким висновком судів погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на землю серія ВН № 008417 від 20 серпня 2003 року належить земельна ділянка площею 1,8992 га, яка знаходиться на території Муховецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 7).
Дана земельна ділянка використовується ПрАТ «Зернопродукт МХП» на підставі договору оренди землі № 517/2004-М-Н-В від 08 листопада 2004 року (а. с. 4-5).
Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи № 49-П від 26 березня 2014 року підпис у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі № 517/2004 М-Н-В від 08 листопада 2004 року на ім'я ОСОБА_3, виконаний не гр. ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 68-70).
Суди, посилаючись на ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, висновок почеркознавчої експертизи № 49-П від 26 березня 2014 року, дійшли висновку, що волевиявлення на укладення договору у позивачки не було, тому є правові підстави для визнання договору оренди землі № 517/2004-М-Н-В від 08 листопада 2004 року недійсним. Доводи представника відповідача про застосування позовної давності суди визнали необґрунтованими.
При цьому, суди не звернули уваги, що з позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що вона дізналася про порушення свого права влітку 2013 року, в судовому засіданні ствердила про те, що дізналася про використання її земельної ділянки відповідачем у 2012 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Правильне визначення моменту початку перебігу строку позовної давності визначає наскільки правильно буде вирішено спір. Неправильне визначення цього моменту призводить до штучного скорочення або подовження строку позовної давності.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України особа, яка подає позов, (позивач) повинна довести в суді, що вона не мала можливості довідатися про порушення свого права раніше.
Обставин, які свідчили, що позивачка, будучи власником спірної земельної ділянки, не мала можливості дізнатися про порушення свого права у межах строку позовної давності, суди у рішеннях не навели.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача подав до суду першої інстанції заперечення на позовну заяву, згідно якого на підставі ст. ст. 256, 257, 259, 267 ЦК України просив суд застосувати позовну давність до даних правовідносин (а. с. 13-14).
Суди, не врахувавши вказані норми матеріального права, належним чином не з'ясували обставин, за яких позивачка дізналася про порушення свого права, та відповідно чітко не визначили момент початку перебігу строку позовної давності.
Таким чином суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, дійшли передчасного висновку про задоволення позову, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» задовольнити частково.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко