іменем україни
26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В.,Парінової І.К.,
Коротуна В.М.,Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 травня 2014 року,
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заборгованості у розмірі 2 245 446,52 грн.
ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору простого товариства недійсним.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 травня 2014 року, позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 2 245 446,52 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_8 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 27 лютого 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
15 жовтня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договір простого товариства, за яким сторони зобов'язувалися на основі співробітництва, шляхом здійснення дольових внесків майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), а також спільної участі в організації співпраці, спільно діяти з метою придбання в с. Кривуші Кременчуцького району Полтавської області нерухомого майна з його реконструкцією у готельний комплекс та експлуатацією з метою отриманням прибутку.
Згідно з пунктом 2.2 цього договору ОСОБА_6 повністю фінансує будівельні роботи та оплачує придбання будівельних матеріалів, необхідних для придбання та реконструкції об'єкта у встановлені договором строки в сумі, що не перевищує 250 тис. дол. США.
На виконання договору простого товариства за період з грудня 2011 року по березень 2013 року ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 1 758 115 грн, що еквівалентно 220 тис. дол. США (а.с. 7-11, т.1).
Відповідно до пункту 3.3.4 цього договору ОСОБА_7 зобов'язаний закінчити будівництво (реконструкцію) і здати об'єкт в експлуатацію до 15 жовтня 2013 року.
29 грудня 2011 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 вартістю 593 505 грн. Того ж дня ним було придбано дві земельні ділянки площею 0,21 га, кадастровий номер 5322483805:05:002:0210 та площею 0,24 га, кадастровий номер 5322483805:05:002:0211, що знаходяться за цією ж адресою, вартістю 87 345 грн (а.с. 12-16, т.1).
Проте ОСОБА_7 зобов'язання за договором простого товариства не виконав, оскільки до 15 жовтня 2013 року роботи з реконструкції домоволодіння та прийняття його до експлуатації в повному обсязі не завершив.
У зв'язку з цим ОСОБА_6 звертаючись до суду з позовом, на підставі пункту 3.9. договору вважала, що ОСОБА_7 має повернути їй усі надані на придбання та реконструкцію домоволодіння грошові коштів з урахуванням індексу інфляції та 12 % річних. Натомість ОСОБА_8 звернулася із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір простого товариства, так як на її думку його було укладено без наміру створення правових наслідків.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 не було доведено фіктивності договору простого товариства від 15 жовтня 2011 року.
Разом із цим, задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що заборгованість за договором простого товариства підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_7 та його дружини ОСОБА_8, адже цей договір було укладено під час їх перебування у шлюбі та в інтересах сім'ї.
Однак із таким висновком судів повністю погодитися не можна, оскільки він не відповідає закону та не ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи.
Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (частина 1 статті 1132 ЦК України).
Згідно зі статтею 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Суд, ухвалюючи рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_7 і його дружини ОСОБА_8 грошових коштів не з'ясував, чи надавала вона письмову згоду на укладення договору простого товариства та належним чином не обґрунтував висновку про те, що цей договір було укладено одним із подружжя в інтересах сім'ї.
Також суд не встановив, чи використано майно, придбане ОСОБА_7 за надані ОСОБА_6 грошові кошти, в інтересах сім'ї, адже метою договору простого товариства, укладеного між указаними вище особами, було придбання та реконструкція нерухомого майна у готельний комплекс та його експлуатація з метою отриманням прибутку.
Апеляційний суд у порушення вимог, встановлених статтями 303, 315 ЦПК України, належним чином не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості.
За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення щодо задоволення позову ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2 статті 338 ЦПК України.
У частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, відтак у цій частині залишаються без змін.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 травня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
І.К. Парінова
С.П. Штелик