Ухвала
19 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 червня 2014 року, -
У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором від 8 жовтня 2007 року у розмірі 26 562 грн 50 коп. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 8 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредиту у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначав, що ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов зазначеного кредитного договору, в результаті чого утворилася заборгованість у сумі 26 562 грн 50 коп., яка складається із заборгованості за кредитом -
4 996 грн 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 16 677 грн 81 коп., заборгованості по комісіям за користування кредитом - 3 147 грн 48 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 241 грн 07 коп.
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від
25 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 червня 2014 року, у задоволенні позову
ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України; відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Проте погодитись з таким висновком судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що 8 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредиту у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
З матеріалів справи убачається, що станом на 31 серпня 2013 року ОСОБА_1 мав заборгованість у розмірі 26 562 грн 50 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 4 996 грн 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 16 677 грн 81 коп., заборгованості по комісіям за користування кредитом - 3 147 грн 48 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 241 грн 07 коп.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов᾽язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов᾽язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як убачається з матеріалів справи відповідачем не було заявлено клопотання про застосування судом строків позовної давності відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, хоча, суд першої інстанції зазначив у рішенні про те, що представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про застосування строку позовної давності, проте у матеріалах справи вказане клопотання відсутнє.
Висновок судів, у зв'язку з наведеним, про застосування строку позовної давності до позовних вимог, ґрунтується на неправильному застосуванні судами норм права, оскільки законом саме на сторони покладено обов'язок зробити заяву про застосування строків позовної давності.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не встановили фактичних обставин, не застосували до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, та дійшли до передчасного висновку про застосування строку позовної давності.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко