Ухвала
іменем україни
12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року,
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням уточнень, просила стягнути з відповідача відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що у серпні 2001 року, під час огляду місця події з помешкання її загиблого брата - ОСОБА_5, були вилучені грошові кошти у розмірі 3 275 доларів США та 6 030 грн., які відповідно до постанови старшого слідчого Світловодської міськрайонної прокуратури були передані на депозитний рахунок Світловодського РВ УМВС України в Кіровоградській області, а в подальшому безпідставно перераховані до державного бюджету України. Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, тому просила позов задовольнити та стягнути грошові кошти на її користь.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року в позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в позові за безпідставністю.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на відповідача не покладено обов'язок з повернення грошових коштів позивачеві та правовідносини, які виникли між сторонами не є зобов'язальними.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зв'язку з невірним визначенням підстав позову, апеляційний суд разом з тим погодився з висновком місцевого суду що Державне казначейство України не є відповідачем в даній справі, оскільки існує певний порядок повернення коштів з бюджету та на нього не покладено обов'язку з повернення грошових коштів позивачу.
Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2001 року, під час огляду місця події, з помешкання загиблого брата позивачки - ОСОБА_5, були вилучені грошові кошти у розмірі 3 275 доларів США та 6 030 грн., які відповідно до постанови старшого слідчого Світловодської міськрайонної прокуратури були передані на депозитний рахунок Світловодського РВ УМВС України в Кіровоградській області, а в подальшому перераховані на рахунок управління Державного казначейства України. Позивачка є спадкоємцем після смерті її брата, прийняла спадщину та отримала свідоцтво про спадщину за законом від 26 вересня 2008 року (а.с. 7).
Відповідно до ст. 164 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права.
У ст. 176 цього Кодексу зазначено, що юридичні особи, створені державою не відповідають за зобов'язаннями держави.
Тобто, Державна казначейська служба України не уособлює собою державу Україна, а її рахунки не уособлюють собою Державний бюджет України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до повноважень органів Державної казначейської служби України, визначених ст. 43 Бюджетного кодексу України, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, органами Державного казначейства здійснюються функції: операції з коштами Державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контролю за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, взятті бюджетних зобов'язань та проведенні дотримання учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства, бухгалтерського обліку та складання звітності при виконанні Державного бюджету.
З вказаного випливає, що законодавством не передбачено стягнення коштів, зарахованих до місцевого бюджету, з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку або з органів Державної казначейської служби.
Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03 серпня 2011 року № 845 безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Отже матеріалами справи підтверджується, що вказані кошти обліковуються на рахунках держави (Головного управління Державного казначейства України в Кіровоградській області), розпорядником коштів якої є Державне казначейство України, оскільки структурні підрозділи, як то органи державного казначейства на місцях не є юридичними особами
Отже суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку, що позов необхідно пред'являти до Світлодарського УДК УГ Державного казначейства України в Кіровоградській області.
Суди всупереч вимогам статей 212 - 214, 316 ЦПК України зазначене не врахували та не з'ясували, чи є Державна казначейська служба України належним відповідачем у даній справі, і хто саме має бути залучений до участі в розгляді справи у якості відповідача та повертати сплачені кошти; з якого рахунку та з бюджету якого рівня, ці кошти повертаються.
Крім того, суд апеляційної інстанції невірно визначив правову підставу позову та не врахував, що позивач посилаючись на статті 1166, 1167, 1172, 1173 ЦК України, звернулась до суду з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій органів слідства та Державного казначейства України.
Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не встановив характеру спірних правовідносин між сторонами; не зазначив норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин; не встановив всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи. З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська