Ухвала
іменем україни
26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,
Парінової І.К., Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року,
У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в обґрунтування якого зазначив, що згідно з договорами від 13 серпня 2007 року № 82107-SOGL та № 82107-CRED ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік строком до 15 серпня 2011 року. В той же день, з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3, між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 82107, відповідно до якого банку в іпотеку передано нерухоме майно - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську. У порушення умов договору ОСОБА_3 погашення заборгованості за кредитом у встановленні договором строки не здійснював, у зв'язку з чим станом на 23 грудня 2009 року виникла заборгованість у розмірі 16 407 доларів 41 цент США. Посилаючись на викладене, позивач просив у рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані в спірному будинку, зі зняттям з реєстраційного обліку.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що 13 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитну угоду № 82107-SOGL та договір про видачу траншу № 82107-CRED, згідно з умовами яких ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 15 серпня 2011 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою та договором про видачу траншу 13 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,2 га, за адресою: АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконав, станом на 23 грудня 2009 року виникла заборгованість у розмірі 16 407 доларів 41 цент США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 14 611 доларів США, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 986 доларів 22 центи США, штрафу (фіксована частина) - 31 долар 38 центів США та штрафу (процентна складова) - 779 доларів 81 цент США.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що розмір заборгованості за кредитним договором є неспівмірним з вартістю предмета іпотеки. Крім того, зазначив, що позивачем не надано доказів, що допущене боржником порушення основного зобов'язання завдає збитків іпотекодержателю й змінює обсяг його прав.
Погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Згідно з п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Проте суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що боржник не виконав зобов'язання за кредитним договором, не погасив основний борг, нараховані проценти, неустойку за кредитним договором, у зв'язку з чим банк має законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Дійшовши висновку про неспівмірність вартості предмета іпотеки, на який позивач просив звернути стягнення, із розміром заборгованості, про стягнення якої заявлено вимоги, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що при передачі в іпотеку спірного домоволодіння, іпотекою забезпечувався отриманий ОСОБА_3 кредит у розмірі 30 000 доларів США. На момент звернення позивача до суду розмір заборгованості за кредитним договором складав 16 407 доларів 41 цент США, тобто іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов'язання у більшому розмірі, ніж розмір заборгованості яка утворилася і на погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 212-214, 315 ЦПК України належно не мотивували свої висновки, не встановили дійсної вартості предмета іпотеки на момент розгляду справи та не перевірили, чи не позбавляє відмова у зверненні стягнення на предмет іпотеки позивача права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки вимоги щодо виселення осіб, які проживають за адресою будинку - предмета іпотеки, є похідними від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення судів попередніх інстанцій в цій частині також підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
І.К. Парінова
С.П. Штелик