Ухвала
іменем україни
6 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_12.,
суддів ОСОБА_13, ОСОБА_14,
при секретарі ОСОБА_15.,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12012060170000042 за обвинуваченням
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_16
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 13 березня 2014 року,
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з оцінкою наявних у провадженні доказів, вважає, що апеляційним судом постановлено обвинувальний вирок на недопустимих доказах та, на його думку, дав їм неправильну оцінку. Зазначає про відсутність попередньої змови на вчинення інкримінованого правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважає касаційну скаргу необґрунтованою, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
18 грудня 2013 року Житомирський районний суд Житомирської області визнав невинуватими ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та ухвалив щодо них виправдувальний вирок.
Апеляційний суд Житомирської області вирок суду першої інстанції скасував та постановив свій вирок від 13 березня 2014 року, яким ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено кожному покарання за цим законом - 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачених ст. 76 КК України.
Вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в касаційному порядку не оскаржується.
Згідно з вироком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1, приблизно о 20 годині 22 листопада 2012 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння біля під'їзду № 4 по АДРЕСА_2 Житомирського району, підійшли до ОСОБА_4 та, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, яке виразилося в нанесенні ОСОБА_2 двох ударів рукою по голові потерпілому, а коли останній впав на землю, то всі втрьох нанесли численні удари по голові і тілу ОСОБА_4, чим завдали фізичного болю. Подолавши волю потерпілого до опору, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 почали насильно утримувати ОСОБА_4, не даючи змоги кликати на допомогу, із одягу потерпілого відкрито викрали гаманець, який матеріальної цінності для потерпілого не представляє, в якому знаходилося 1600 грн., чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду. Викрадене розподілили між собою та розпорядилися ним на свій розсуд.
Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
При складанні вироку апеляційним судом ці вимоги кримінального процесуального закону дотримані.
Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора на вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дійшов висновку про необґрунтованість виправдувального вироку суду першої інстанції, скасував його та ухвалив свій вирок.
Ухвалюючи обвинувальний вирок, апеляційний суд дослідив показання обвинувачених: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, які вину не визнали, проте не заперечували про наявність конфлікту з ОСОБА_6, якого двічі вдарив в обличчя ОСОБА_2, який також зазначив, що коли вони розходилися, то він зачепив ногою щось м'яке та виявив гаманець. Гроші з гаманця в сумі 900 грн. розділили ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 250 грн., а ОСОБА_1 400 грн.
Взято до уваги і проаналізовано судом показання потерпілого ОСОБА_4, який зазначив, що заяву про вчинення злочину зробив необачно та не хоче щоб обвинувачених притягали до відповідальності.
Досліджені судом і показання в суді першої інстанції свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10
Надано судом оцінку також: протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, згідно з яким потерпілий ОСОБА_4 заявив, що близько 20-ї години 22 листопада 2012 року, біля будинку АДРЕСА_2 Житомирського району троє невідомих осіб відкрито заволоділи його гаманцем коричневого кольору з грошима в сумі 1800 грн.; протоколу огляду місця події, згідно з яким була оглянута ділянка місцевості біля будинку, на яку вказав потерпілий ОСОБА_4 як на місце, де у нього невідомі особи відібрали гроші; розписку потерпілого ОСОБА_4 про те, що він матеріальних і моральних претензій до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не має, просить не порушувати проти них кримінального провадження, оскільки відповідно до поданої ним заяви в Житомирський РВ УМВС України в Житомирській області вони були свідками події; заяву потерпілого ОСОБА_4 від 5 червня 2013 року, в якій він просить закрити провадження по справі за його заявою до Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області про заволодіння невідомими особами його гаманцем з грошима, оскільки такими особами виявилися ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, які відшкодували йому заподіяні збитки.
Взявши до уваги всі обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що показання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 в тій частині, що вони не мали попередньої змови на відкрите заволодіння грошима ОСОБА_4 та що, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не били потерпілого з метою заволодіння його коштами є обраним способом захисту від обвинувачення.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що такі показання є нелогічними, спростовуються наведеними у вироку апеляційного суду доказами, які є належними та допустимими.
Так, за показаннями свідка ОСОБА_7, коли він почув крик, "б'ють, допоможіть", вийшов на балкон, де побачив, що троє чоловіків б'ють одного чоловіка. Коли крикнув їм, що викличе міліцію, вони розбіглися в різні сторони.
Допитана, як свідок, ОСОБА_8 - мати потерпілого, пояснила, що син прийшов додому та сказав, що у нього відібрали 1600 чи 1800 гривень, у зв'язку з чим вона викликала працівників міліції та він звернувся із заявою до відділу міліції, в якій вказав, що троє осіб заволоділи його гаманцем в якому знаходилося 1800 грн.
При огляді місця події потерпілий ОСОБА_4 вказав місце де невідомі особи відібрали у нього гаманець із грошима.
З розписок потерпілого слідує, що обвинуваченні відшкодували йому заподіяні збитки, а тому він не має до них претензій, просить закрити щодо них провадження.
Свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_10 вказують, що зі слів потерпілого ОСОБА_4 їм стало відомо, що обвинувачені повернули йому викрадені у нього гроші.
ОСОБА_1 в своїх показаннях зазначив про свої здогадки про те, що гаманець з грошима належить ОСОБА_4
Не заперечували ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, що гроші, які були в гаманці, вони розділили між собою та використали на власні потреби.
Наведені докази в сукупності, свідчать про узгодженість дій ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 за попередньою змовою про відкрите заволодіння коштами ОСОБА_6 та спростовують їх показання про непричетність до вчиненого злочину та про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не били потерпілого, а гаманець з грошима знайшов ОСОБА_2
З урахуванням зазначеного, висновки апеляційного суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за наведених у вироку обставин ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та підтверджені сукупністю доказів, досліджених апеляційним судом під час судового слідства, яким суд дав належну оцінку.
Апеляційним судом з достатньою повнотою перевірені і спростовані посилання ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв інкримінованого кримінального правопорушення.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням, не вбачає підстав для зміни або скасування вироку апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону або істотні порушення КПК України, як про це йдеться у касаційній скарзі, яка задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів
Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 13 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну засудженого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14