26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Попович О.В., Ступак О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос», треті особи: відділ Держземагенства у Калинівському районі Вінницької області, Реєстраційна служба Калинівського районного управління юстиції Вінницької області, про визнання договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок, за касаційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» (далі - СВК «Колос») про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельних ділянок, обґрунтовуючи вимоги тим, що 09 лютого 2011 року між нею та СВК «Колос» було укладено договір оренди земельних ділянок № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 7,7675 га, які розташовані на території Кіровської сільської ради Калинівського району Вінницької області,.
Вказуючи, що при укладені договору оренди земельних ділянок не було погоджено всіх істотних умов договору, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема, щодо об'єкта оренди, а саме: відсутній план або схема земельних ділянок, визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), позивачка просила визнати недійсним договір оренди зазначених земельних ділянок від 09 лютого 2011 року укладений між нею та СВК «Колос» та витребувати у СВК «Колос» та повернути у її власність зазначені земельні ділянки.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2014 року, в задоволенні позову було відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відсутність таких істотних умов договору оренди землі як плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду та акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в матеріалах реєстраційної справи до договору оренди землі додані копія державного акта на право власності на земельні ділянки з планом меж земельних ділянок, кадастровий план з описом меж суміжних землевласників, акт погодження меж землекористування та акт приймання-передачі об'єкта оренди.
Також суди дійшли висновку про недоведеність позивачем порушення прав як орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі зазначених ним умов і їх істотності.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, загальною площею 7,7675 га, розташованих на території Кіровської сільської ради Калинівського району Вінницької області, на підставі державного акта на право власності на землю.
09 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та СВК «Колос» було укладено договір оренди земельних ділянок № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, зареєстрований у відділі Держкомзему у Калинівському районі Вінницької області від 29 листопада 2012 року за № 052168314006349.
Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендодавцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року у редакції, чинній на час укладенні спірного договору (далі - Закон).
Частиною 1 ст. 14 Закону передбачено, що договір оренди укладається у письмовій формі.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору оренди, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За змістом ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він відповідно до ст. 18 Закону набирає чинності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.
Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.
Із матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори оренди земельних ділянок, укладені у письмовій формі, пройшли відповідну державну реєстрацію, позивачка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивачки було спрямоване на укладання договорів оренди, до договорів оренди земельних ділянок додано копії державних актів, при складанні, видачі та реєстрації яких було вчинено відповідні план та схему земельних ділянок, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених земельних сервітутів, а також вчинено опис меж, де зазначено сусідніх землекористувачів.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У частинах 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону, є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону.
Суди, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, врахували матеріали реєстраційної справи за договором оренди землі, державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_1, в якому зазначений план меж орендованої земельної ділянки, кадастровий план з описом меж суміжних землевласників, у якому відсутні будь-які обмеження (обтяження) у її використанні та не встановлені земельні сервітути, акт погодження меж землекористувачів та акт приймання-передачі об'єкта оренди, дійшовши обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення прав як орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі зазначених ним умов і їх істотності.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, у якій, зокрема, зазначено, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційного суду, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.М. Коротун О.В. Попович М.В. Дем'яносов О.В. Ступак