Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_6
суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8,
за участю прокурора ОСОБА_9,
захисника ОСОБА_1,
виправданого ОСОБА_2,
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 20 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 4 березня 2014 року щодо ОСОБА_2,
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2013 року
ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,
визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Ухвалою Апеляційного Київської області від 4 березня 2014 року вирок залишено без зміни.
Органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду старшого державного виконавця державної виконавчої служби у Києво-Святошинському районі Київської області, здійснюючи функції представника виконавчої влади, вчинив службову недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, за наступних обставин.
24.04.2007 року ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 8 грудня 2006 року складено акт опису і арешту майна серії АА № 073544, згідно з яким державним виконавцем описано та накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить на підставі акту про право приватної власності на землю серії ЯГ № 292892 ОСОБА_3
Старшим державним виконавцем відділу виконавчої служби Києво- Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2 під час виконання провадження не надавалися запити до ДПІ у Києво- Святошинському районі та МРЕВ, за результатом чого не встановлено наявності вільних коштів у боржника, а також рухомого майна, на яке в першу чергу необхідно звернути стягнення.
Як наслідок недбалого ставлення ОСОБА_2 до своїх службових обов'язків, за результатами прилюдних торгів, будинок за вказаною адресою та земельну ділянку площею 0,154 га продано за 195700 грн.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2810 від 21.09.2009 року, вартість зазначеної земельної ділянки площею 0,154 га в цінах на 30.08.2007 рік становить 739200 грн., а вартість вищевказаного домоволодіння на 30.08.2007 рік складає 3 млн. 94 тис. грн.
Таким чином, при виконанні судового рішення державним виконавцем звернено стягнення на житловий будинок в порушення вимог ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» без перевірки наявності коштів на рахунках боржника та рухомого майна, що призвело до втрати права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,154 га.
Несумлінним ставленням до своїх службових обов'язків старшим державним виконавцем ДВС Києво-Святошинського РУЮ ОСОБА_2, завдано матеріальну шкоду ОСОБА_3 у сумі 739 200 грн., що у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, ставить питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на нове розслідування. Навівши власну оцінку доказів, зазначає про суперечність висновків суду щодо виправдання ОСОБА_2 Вказує, що суд у вироку встановив факт вчинення суспільно небезпечного діяння, внаслідок якого ОСОБА_3 втратив право власності на земельну ділянку, проте досліджені судом докази не підтверджують вчинення його ОСОБА_2 За таких обставин, суд мав прийняти рішення про виправдання ОСОБА_2 за недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованого злочину та винести ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів для встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину. Вважає, що під час досудового слідства залишились нез'ясованими обставини реалізації і оформлення земельної ділянки, не допитані з цього приводу певні особи. Повідомляє, що в ході судового розгляду прокурором заявлялось клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, яке без належного мотивування залишено судом без задоволення.
Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу і вважав судові рішення такими, що відповідають вимогам закону; пояснення ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У ст. 323 КПК України (тут і далі по тексту КПК України 1960 року) зазначено, що, як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Це означає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у статті 324 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведена участь підсудного у вчиненні злочину.
Згідно з ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
За змістом цієї норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу і оцінки доказів у справі, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.
Підставами для скасування виправдувального вироку у касаційному порядку, відповідно до ст. 398 КПК України, може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону, а обставини, які відносяться до таких підстав, передбачені статтями 370, 371 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, як зазначено у ст. 370 КПК України, є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а в частині другій цієї статті зазначені конкретні обставини, які відносяться до таких підстав.
Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої і апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, перегляду у касаційному порядку не підлягають. Тому колегія суддів, приймаючи рішення, виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Виправдовуючи ОСОБА_2, суд вказав на відсутність будь-яких доказів на підтвердження його винуватості в інкримінованому злочині, оскільки органами досудового слідства не надано доказів того, що нездійснення ОСОБА_2 запитів з приводу встановлення вільних коштів боржника та рухомого майна ОСОБА_3 є неналежним виконанням своїх службових обов'язків, яке потягло незаконне відчуження земельної ділянки потерпілого. Крім того, суд послався, що відсутній причинний зв'язок між діями ОСОБА_2 та наслідками, що настали для потерпілого.
Зокрема, судом досліджено та проаналізовано показання ОСОБА_2, який на досудовому та судовому слідстві своєї вини не визнав, пояснив, що працюючи державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського РУЮ, він здійснював виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_3 на користь КС «Кредит- Інвест» боргу в сумі 98263,87 грн. Всі дії він вчиняв відповідно до вимог чинного законодавства України. З 06.09.2007 року був переведений з ВДВС Києво-Святошинського РУЮ до ВДВС Білоцерківського МУЮ. Запити до ДПІ та МРЕВ з приводу виявлення коштів і рухомого майна ним не направлялись, оскільки вони вже були зроблені державним виконавцем ДВС Подільського району м. Києва, з якого надійшов виконавчий лист.
Судом встановлено, що 2.03.2007 року з відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції на виконання надійшов виконавчий лист, виданий 08.12.2006 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь КС «Кредит-Інвест» коштів у сумі 98263,87 гривень за місцем знаходження майна, а саме: земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та незареєстрованих у БТІ будівель та споруд на цій земельній ділянці (згідно заяви стягувача).
Вказане провадження, за розпорядженням начальника зазначеного відділу, було передано на виконання державному виконавцю ОСОБА_2, який 03.03.2007 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Після встановлення власника будинку і земельної ділянки державний виконавець ОСОБА_2. 27.04.2007 року провів опис та арешт житлового будинку, що знаходиться на земельній ділянці 0,15 га у АДРЕСА_1. Описане майно передано на зберігання представнику боржника ОСОБА_4
Оцінка та подальша реалізація описаного майна відбулась на підставі угод, укладених між начальником відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_5 та відповідними виконавцями.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.04.2010 року прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_3 майна, визнано недійсними.
Також судом встановлено, що вищевказане виконавче провадження надійшло на виконання відділу державної виконавчої служби Києво- Святошинського районного управління юстиції з відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві у зв'язку із наявністю майна у боржника, що відповідно до ст. 62 чинного на той час Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише у разі відсутності у боржника вільних коштів та рухомого майна, крім того, при проведенні ОСОБА_2 опису майна, вказану земельну ділянку останній не описував та не накладав на неї арешт. Підготовку документів для прилюдних торгів здійснювали інші державні виконавці, оскільки ОСОБА_2 у той час перебував у відпустці.
Судом обґрунтовано взято до уваги, що відчуження земельної ділянки відбулось на підставі угоди підписаної не ОСОБА_2, а начальником відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_5 з відповідними виконавцями.
Суд, дослідивши усі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Безпідставні і доводи прокурора про те, що в ході досудового слідства залишились нез'ясованими обставини реалізації і оформлення земельної ділянки, не допитані з цього приводу ряд осіб та не надано належної оцінки діям ОСОБА_2 щодо складання ним акту опису та арешту майна, оскільки, відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи проводиться в межах пред'явленого обвинувачення, а вищевказані посилання прокурора виходять за межі пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, як про це обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.
Неспроможні і доводи прокурора про те, що суд, відмовляючи в направленні справи на додаткове розслідування, належним чином не мотивував свої висновки, а також про те, що вирок суду містить суперечності, оскільки органи досудового слідства не позбавлені можливості перевірити вказані факти та вжити передбачені законом заходи для встановлення винних осіб і притягнення їх до кримінальної відповідальності.
За принципами, закріпленими у Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на це, суди першої і апеляційної інстанції ухвалили законні та обґрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині.
Як убачається з матеріалів справи, вирок ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, відповідає зазначеним вимогам кримінально-процесуального закону, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, досліджені в судовому засіданні і яким суд дав відповідну оцінку.
Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, аналогічні за змістом доводам його апеляції, були ретельно перевірені апеляційним судом і в ухвалі наведені докладні та мотивовані підстави, через які апеляцію прокурора визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Таким чином, свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою доказами суди належним чином вмотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
Істотних порушень процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 4 березня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Судді:
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8