Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_2.,
суддів ОСОБА_3., ОСОБА_4.,
за участю прокурора ОСОБА_5,
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 13 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2014 року щодо ОСОБА_1,
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за:
- ч. 4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень з управлінням та розпорядженням грошовими коштами строком на 3 роки;
- ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень з управлінням та розпорядженням грошовими коштами строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень з управлінням та розпорядженням грошовими коштами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Стягнуто із засудженого на користь ЖКГ Нікопольської міської ради 122693, 39 грн. матеріальної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2014 року вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, будучи посадовою особою, - директором ТОВ «Луан», з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, в період з 29 по 31 грудня 2010 року заволодів грошовими коштами на суму 303266,59 грн., які надійшли від УЖКГ Нікопольської міської ради за виконання ТОВ «Луан» робіт з капітального ремонту м'якої покрівлі житлових будинків по вул. Шевченка, 102; вул. Електрометалургів, 42а; вул. Добролюбова, 23/1 (1, 2 під'їзди) в м. Нікополі. Після конвертації у готівку грошові кошти, за раніше досягнутою домовленістю, він передав невстановленим слідством особам за виключенням своєї винагороди за послуги конвертації у розмірі 2% від суми.
Після цього невстановлена слідством особа за готівковий розрахунок здійснила частковий ремонт м'якої покрівлі зазначених будинків, при цьому вартість фактично виконаних робіт було завищено на 122963,93 грн., чим заподіяно матеріальну шкоду місцевому бюджету Нікопольської міської ради на вказану суму.
Також, ОСОБА_1 06.12.2010 року, достовірно знаючи, що ТОВ «Луан» не буде фактично виконувати будь-які роботи з ремонту м'якої крівлі будинків у м. Нікополі, підписав договір із замовником робіт УЖКГ Нікопольської міської ради та вніс завідомо неправдиві відомості щодо зобов'язання виконати зазначені роботи, а також 23.12.2010 року підписав акти форми КБ-2в №1, №2, №3, які містили завідомо неправдиві відомості про виконання у повному обсязі робіт з ремонту м'якої покрівлі будинків за адресами: вул. Шевченка, 102, вул. Електрометалургів, 42-А, вул. Добролюбова, 23/1 в м. Нікополь.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання та його невідповідність ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі ОСОБА_1 Вважає, що судом не в повній мірі враховані тяжкість та обставини вчинених злочинів, наслідком яких є заволодіння бюджетними коштами, а заподіяна шкода не відшкодована. Наголошує, що застосування ст. 75 КК України не вмотивовано і не сприятиме виправленню та перевихованню засудженого. У доповненнях до касаційної скарги прокурор зазначив, що з дня вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, і до набрання вироком законної сили минули строки притягнення до відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, а тому засуджений підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за цим обвинуваченням. Вважає, що суд апеляційної інстанції на вказані порушення вимог закону увагу не звернув, формально зазначив про правильність висновків суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу з доповненнями тільки в частині закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у касаційному порядку не оспорюються.
Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, яке на думку прокурора, є м'яким і не відповідає вимогам закону, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з вироку, ці вимоги кримінального закону судом виконані.
Суд врахував, що засуджений вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, обставини, що обтяжують покарання відсутні.
Взято судом до уваги і щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, а також стан здоров'я винного.
Посилання прокурора на те, що засуджений не відшкодував заподіяну шкоду безпідставні, оскільки з наданих суду апеляційної інстанції квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 частково відшкодував заподіяну шкоду.
З урахуванням наведених обставин справи, даних про особу винного, суд надав ОСОБА_1 можливість виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, звільнивши від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк, що відповідає вимогам ст. 75 КК України.
На думку колегії суддів, призначене засудженому покарання, є обґрунтованим, законним, справедливим, воно сприятиме перевихованню ОСОБА_1 та попередженню нових злочинів, а тому доводи касаційної скарги прокурора про його м'якість є безпідставними.
Разом з тим, доводи касаційної скарги прокурора щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України є слушними.
При перегляді вироку в суді апеляційної інстанції, суд не звернув увагу на вимоги ст. 49 КК України і припустився помилки.
З матеріалів справи убачається, що з часу вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, і до набрання вироком законної сили закінчилися строки давності, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. А відтак засуджений підлягав звільненню від кримінальної відповідальності за вказаним обвинуваченням в суді апеляційної інстанції, яка зобов'язана була застосувати кримінальний закон, що підлягав застосуванню.
Оскільки апеляційний суд не виконав цю вимогу закону, ухвала апеляційного суду підлягає зміні, як про це обґрунтовано зазначено в доповненнях до касаційної скарги прокурора, яка підлягає частковому задоволенню, то судові рішення підлягають зміні, а касаційна скарга прокурора частковому задоволенню.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що прокурор не ставить питання щодо вироку суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, то дане судове рішення підлягає зміні в порядку, передбаченому ст. 395 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності.
Виключити із судових рішень посилання на застосування ст. 70 КК України при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень з управлінням та розпорядженням грошовими коштами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 3 роки та покласти обов'язки, передбачені п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4