Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_12,
суддів ОСОБА_13, ОСОБА_14,
за участю прокуроразахисника ОСОБА_15,ОСОБА_10.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2013 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2013 року
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимостей не мав,
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що судимостей не мала,
звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. «г» ст. 1, ст. 6 Закону України від 12 грудня 2008 року «Про амністію», а кримінальну справу щодо них закрито.
Згідно з цією постановою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачували у вчиненні злочину за таких обставин.
ОСОБА_5, обіймаючи посаду головного лікаря ДП «Санаторій
ім. Чувиріна», неналежним чином виконуючи свої посадові обов'язки, унаслідок недобросовісного відношення до них, від імені підприємства
29 серпня 2003 року уклав договір про спільну діяльність з ДП «Державний департамент із забезпечення і контролю матеріально-технічних ресурсів Південносхідного регіону України Управління справами Верховної Ради України» № 5113172/2003-30 про ремонт будинків, споруд та інженерних систем, обладнання й оснащення будинків і споруд за рахунок інвестиційних коштів. У додатку до вказаного договору було встановлено строки його виконання.
Через виникнення небезпеки порушення передбачених договором строків закінчення будівництва ОСОБА_5 за погодженням із керівництвом ЗАТ «Укрпрофздравниця» 10 жовтня 2003 року від імені ДП «Санаторій ім. Чувиріна» уклав із ДП «Державний департамент із забезпечення і контролю матеріально-технічних ресурсів Південносхідного регіону України Управління справами Верховної Ради України» та ТОВ «Український науково-промисловий альянс» договір про передачу прав і обов'язків за договором про спільну діяльність від 29 серпня 2003 року
№ 5113172/2003-30, який було затверджено керівником правління «Укрпрофздравниця» ОСОБА_7
На підставі виданої останнім нотаріально засвідченої довіреності в межах своїх повноважень головний лікар санаторія ОСОБА_5
21 червня 2004 року уклав із новими інвесторами - ТОВ «Український науково-промисловий альянс» і Фірмою «Падіос Аншальт» доповнення до договору про спільну діяльність від 29 серпня 2003 року
№ 5113172/2003-30, яким було передбачено нові строки інвестиційних коштів, необхідних для закінчення будівництва.
Однак, відповідно до п. 4.6 вищевказаного договору про спільну діяльність, з урахуванням змін від 21 червня 2004 року ОСОБА_5 був зобов'язаний укласти договір генерального підряду з будівельною організацією та письмово поінформувати інвесторів про його укладення. Згідно з п. 4.1.8 зазначеного договору про спільну діяльність
ОСОБА_5 повинен був укласти відповідні договори на поставку необхідних для ведення ремонту матеріалів та обладнання, передати їх генеральному підрядчику з документацією підприємств виробників за номенклатурою, в кількості й у строки, визначені учасниками за взаємною згодою.
Продовжуючи недобросовісно ставитися до своїх посадових обов'язків 20 січня 2005 року з метою виконання обов'язків за договором про спільну діяльність ОСОБА_5 від імені ДП «Санаторій ім. Чувиріна» уклав договір генерального підряду з ПП «ОСОБА_11» на виконання ремонту приміщень та споруд, мереж теплопостачання санаторія, розташованого на Французькому бульварі, 28/30 у м. Одесі.
24 лютого 2005 року ОСОБА_5 від імені ДП «Санаторій
ім. Чувиріна» уклав із ТОВ «Авіком» договір купівлі-продажу будівельних матеріалів на суму 2 114 029,29 грн, при цьому ОСОБА_5 з учасниками договору не узгодив номенклатури і кількості будівельних матеріалів.
05 липня 2005 року ОСОБА_5, не перевіряючи фактичної наявності та місцезнаходження будівельних матеріалів, оформив отримання від ТОВ «Авіком» будівельних матеріалів на суму 2 114 029,29 грн за актом прийому-передачі, які належало оплатити. Цього ж дня з урахуванням вимог п. 4.1.8 договору про спільну діяльність, ОСОБА_5 оформив із ПП «ОСОБА_11» договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, які постачались ТОВ «Авіаком».
В якості оплати цих матеріалів ПП «ОСОБА_11» видало вексель на суму 2 114 029,29 грн.
Унаслідок недобросовісного виконання ОСОБА_5 своїх посадових обов'язків генеральному підрядчику не було повідомлено інформацію про придбання будівельних матеріалів, їх продажу та отримання векселя на оплату будівельних матеріалів, які поставило ТОВ «Авіаком».
ОСОБА_5 та головний бухгалтер ОСОБА_6 у бухгалтерському податковому звіті не відобразили оформлення договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, не перевірили наявності та місцезнаходження будівельних матеріалів, не визначили матеріально-відповідальної особи, яка б відповідала за збереження та ведення обліку будівельних матеріалів, що потягло за собою безконтрольне використання цих матеріалів ПП «ОСОБА_11» під час виконання ремонтних робіт.
Будучи посадовою особою, відповідальною за результати роботи санаторію і виконання обов'язків за договором про спільну діяльність, ОСОБА_5 разом із головним бухгалтером ОСОБА_8 під час подачі ТОВ «Авіком» позову до ДП «Санаторій ім. Чувиріна» до Господарського суду м. Києва про стягнення вартості будівельних матеріалів, які поставлялися цим товариством за договором купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року, не вжили всіх необхідних мір, передбачених законом та договором про спільну діяльність, не повідомили учасникам цього договору, а також керівництву ЗАТ «Укрпрофздравниця» про пред'явлений позов на суму 2 114 029,29 грн, і не притягнув до участі в справ в якості третіх осіб співвласників санаторного майнового комплексу ТОВ «Український научно-виробничий альянс» та фірму «Падіос Аншальт».
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5 довірив ОСОБА_9, який не був співробітником санаторію, представляти інтереси ДП «Санаторій ім. Чувиріна» в Господарському суді м. Києва за довіреністю від 21 лютого 2005 року та вирішення питання про розгляд судом позову ТОВ «Авіаком» без притягнення до участі у справі ПП «ОСОБА_11», яке фактично векселем оплатило вартість будівельних матеріалів, отриманих від ТОВ «Авіком».
Таким чином, головний лікар санаторію ОСОБА_5 допустив прийняття рішення на шкоду інтересам ЗАТ «Укрпрофздравниця», відповідно до якого у власність ТОВ «Авіком» передано санаторний майновий комплекс на Французькому бульварі, 28/30 у м. Одесі за ціною 2 114 021,29 грн без стягнення цієї суми з ПП «ОСОБА_11» на підставі виданого векселя.
Унаслідок неналежного виконання своїх прямих службових обов'язків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, передбачених статутом підприємства та договором про спільну діяльність, ЗАТ лікувально-оздоровчих установ профспілок України ЗАТ «Украпрофздравниця» було завдано матеріальної шкоди на суму 2 114 021,29 грн, що є тяжкими наслідками.
В апеляційному порядку ця постанова районного суду не переглядалась.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану постанову районного суду через істотні порушення процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, захисника, який вважав оскаржуване судове рішення законним та обгрунтованим, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Так, згідно зі ст. 275 КПК України 1960 року розгляд справи проводиться судом тільки щодо підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.
Як видно з матеріалів справи, в ході судового розгляду справи судом першої інстанції після скасування апеляційним судом вироку, постановленого в межах цієї кримінальної справи, прокурор змінив пред'явлене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачення, змінивши також кваліфікацію протиправного діяння, інкримінованого обвинуваченим, у вчиненні якого вони у подальшому визнали свою винуватість.
Таким чином, доводи прокурора про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до попереднього обвинувачення, яке було їм пред'явлено, є нелогічними, суперечливими й такими, що не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.
Разом із тим, відповідно до ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а його ж ст. 86 передбачає, що законом про амністію, яка оголошується щодо певної категорії осіб, особи, яких визнано винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду або кримінальні справи стосовно яких розглянуто судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
При цьому ст. 6-1 КПК України 1960 року встановлює, що суд вправі звільнити засудженого від відбування покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, установивши у стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд за доведеності винності особи, постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від відбування покарання.
Тобто виходячи з наведених положень закону при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд під час розгляду справи повинен переконатися, що діяння, поставлене особі у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні, а також у тому, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачено кримінальним законом. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному процесуальному порядку відповідне судове рішення.
Як видно з матеріалів справи, після того, як прокурор у судовому засіданні змінив обвинувачення, що пред'являлось зазначеним особам, після виконання судом процесуальних дій, передбачених законом, захисник обвинувачених заявив клопотання про застосування до його підзахисних Закону України «Про амністію у 2011 році».
Суд, вислухавши учасників процесу, прийняв рішення про необхідність задоволення цього клопотання та про звільнення обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи щодо них.
Однак, приймаючи таке рішення, суд не виконав наведених вимог процесуального закону, обмежившись лише викладенням суті зміненого обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також підстав та умов застосування до них акта амністії, не переконавшись при цьому в доведеності їхньої винності у інкримінованому їм протиправному діянні та у правильності кваліфікації їх дій.
При цьому визнання обвинуваченими свої вини у інкримінованому їм протиправному діянні, не скасовує вимог процесуального закону щодо обов'язку суду перед застосуванням акта амністії встановлювати доведеність їх винності.
Наведені порушення процесуального закону є істотними, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду належить прийняти законне й обгрунтоване рішення з урахуванням вимог матеріального та процесуального законів.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та п. 15
розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня
2013 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Судді:
_________________ОСОБА_12_______________ОСОБА_13 _________________ОСОБА_14