06 листопада 2014 року м. Київ К/800/11835/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" в особі Луганської обласної дирекції публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" до Кам'янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, треті особи - публічне акціонерне товариство КБ "Приватбанк", ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії та скасування постанови, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року, -
У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Кам'янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, треті особи - публічне акціонерне товариство КБ "Приватбанк", ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з накладанням арешту № 25101346 від 12 березня 2011 року та № 29775723 від 10 листопада 2011 року в частині накладення арешту на майно та оголошення заборони його відчуження, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову Кам'янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про відкриття виконавчих проваджень № 25101346 від 12 березня 2011 року та № 29775723 від 10 листопада 2011 року в частині накладення арешту та заборони відчуження на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 березня 2008 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ВАТ «Райффазен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/0098/82/119254, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у сумі 30000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних з кінцевим строком повернення - 20 березня 2018 року.
21 березня 2008 року між ВАТ «Райффазен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку банку об'єкт нерухомості - будинок загальною площею 92,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, ринковою вартістю 222256,00 грн. на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/0098/82/119254 від 21 березня 2008 року.
18 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Луганської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про надання дозволу на добровільну реалізацію заставного майна у якій просила направити кошти, виручені від продажу заставного нерухомого майна, на погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0098/82/119254 від 21 березня 2008 року.
07 грудня 2012 року ОСОБА_3 до Банку надано інформацію, згідно якої на житловий будинок загальною площею 92,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, Кам'янобрідським ВДВС Луганського МУЮ накладено арешт.
Постановами ВДВС Кам'янобрідського Луганського МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 12 березня 2011 року ВП № 25101346 про стягнення з ОСОБА_3 боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 37756,73 грн., яка винесена на підставі виконавчого листа Кам'янобрідського районного суду м. Луганська № 2-906 від 10 грудня 2010 року, та про відкриття виконавчого провадження ВП № 29775723 від 10 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в солідарному порядку заборгованості на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 37751,52 грн., яка винесено на підставі виконавчого листа Кам'янобрідського районного суду м. Луганська № 2-1039 від 14 жовтня 2011 року, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 на праві власності, у тому числі на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно боржника, яке передане позивачу в іпотеку, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію банком першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмету іпотеки.
Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частини 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
У відповідності до статті 7 вищевказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Відповідно до частини 4 статті 54 вказаного Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість предмету іпотеки не перевищує розміру заборгованості боржника перед позивачем як іпотекодержателем. При цьому, договір із іпотекодержателем та обтяження на майно боржника зареєстровано раніше винесеного рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом, а тому підстав для застосування вимог частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідача не було.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на майно боржника, яке передано позивачу в іпотеку, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію Банком першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмету іпотеки на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: