12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/44349/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Бутенка В.І., Олексієнка М.М.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року, -
У жовтні 2008 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС в Київській області), внаслідок яких вона з 16 квітня 1999 року по 30 квітня 1999 року не працювала - були вилучені та неповернуті під час обшуку її помешкання фінансові, бухгалтерські документи організації, та не отримувала заробітну плату; зобов'язати ГУ МВС в Київській області відновити її порушені права на отримання заробітної плати з окладом 400 доларів США на місяць в період з 21 квітня 1999 року по день звернення до суду.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано та провадження у справі закрито.
В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятої ним ухвали та направлення справи до цього ж суду для продовження розгляду.
Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
За перевіркою матеріалів справи, ОСОБА_5 та її колишнім чоловіком ОСОБА_6 було засновано декілька громадських організацій.
15 квітня 1999 року відносно ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за незаконне привласнення гуманітарної допомоги та цього ж дня, у рамках зазначеної кримінальної справи, ОСОБА_5 було заарештовано, проведено обшук будинку і гаражів, вилучено деяке майно та документи.
16 квітня 1999 року постановою судді Васильківського міського суду Київської області ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за відмову виконати законні вимоги працівників міліції і недопущення їх в квартиру для проведення обшуку та піддано адміністративному арешту на три доби.
19 квітня 1999 року ОСОБА_5 затримали за підозрою у скоєнні злочину, а 21 квітня 1999 року, в ході розслідування вказаної кримінальної справи, звільнили із обранням щодо неї запобіжного заходу підписки про невиїзд.
Постановою Голови Київського обласного суду від 23 травня 2000 року постанову судді Васильківського міського суду Київської області від 16 квітня 1999 року про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності скасовано у зв'язку з відсутністю в її діях адміністративного правопорушення.
31 липня 2002 року виконувачем обов'язки слідчого слідчої частини СУ ГУМВС в Київській області в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_5 відмовлено.
Тож, позивач вважала такі дії відповідача протиправними, а тому просила її позов задовольнити.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в 1999-2002 роках позивачем вже були оскаржені в судовому порядку протиправні дії правоохоронних органів і судами ці спори, як про відшкодування компенсації щодо втрати заробітку, так і моральної шкоди вже вирішені, а отже, права позивача уже відновлені судовими рішеннями, які набрали законної сили та виконані у повному обсязі.
Зокрема, ухвалою Васильківського міського суду Київської області від 20 квітня 2001 року з Київського обласного управління юстиції за рахунок державного бюджету стягнуто на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 2000 гривень, втрачений заробіток в сумі 8, 68 гривень та судові витрати в сумі 300 гривень у зв'язку з незаконним притягненням її до адміністративної відповідальності, яка в частині відшкодування моральної шкоди була залишена без змін ухвалою Київського обласного суду від 22 травня 2001 року, а в іншій частині направлена на новий розгляд. Ухвалою місцевого суду міста Василькова Київської області від 8 серпня 2001 року з Головного управління Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету стягнуто на її користь втрачений заробіток в сумі 212 гривень та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 200 гривень, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Після цього ОСОБА_5 звернулась з новим позовом до Васильківського МВ ГУ МВС України, ГУ МВС України в Київській області, Державного казначейства України про стягнення втраченого заробітку та моральної шкоди, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій працівників міліції під час обшуку її помешкання, що призвело до моральних страждань та перебування в медичній установі. Ухвалою Васильківського міського суду Київської області від 11 жовтня 2001 року, зміненою ухвалою Київського обласного суду від 19 лютого 2002 року з Головного управління Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_5 було стягнуто моральну шкоду в сумі 10030 гривень та судові витрати в сумі 950 гривень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами. Як вбачається зі змісту постанови суду першої інстанції, саме з цієї підстави він відмовив в задоволенні позову.
Суд же апеляційної інстанції не перевірив, чи дійсно рішеннями, які набрали законної сили, вже вирішено спір між тими самими сторонами та з того самого спору, а натомість без належної перевірки закрив провадження у справі, вважаючи що спір належить розглядати в порядку кримінального судочинства.
Як зазначено в спільному інформаційному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 березня 2011 року, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду може здійснюватися лише у порядку, встановленому КПК України.
Тож, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не розібрався в природі заявлених вимог, оскільки, із позовної заяви вбачається, що позивач фактично ставить питання про відшкодування їй заробітку, який вона втратила внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а не оскаржує окремий процесуальний акт, дію чи бездіяльність відповідача, пов'язані з розслідуванням кримінальної справи.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф.Весельська
В.І. Бутенко
М.М. Олексієнко