Справа № 22-ц/796/9173/2014
Головуючий у 1 інстанції: Калініченко Л.С.
Доповідач: Гаращенко Д.Р.
23 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.
при секретарі - Шалапуда Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
22 січня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просив стягнути з нього на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 203 955, 68 грн. з урахуванням 3 % річних, витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн. і судовий збір у розмірі 2 066, 5 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 05 червня 2013 року позичив ОСОБА_1 кошти у розмірі 101060 грн., таку ж суму позичив ще 17 червня 2013 року. ОСОБА_1 зобов'язався повернути позику протягом 1 місяця з дня її отримання, однак своїх зобов'язань не виконав.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 203 955, 68 грн. з урахуванням 3 % річних, витрати на правову допомогу у розмірі 194, 88 грн. і судовий збір у розмірі 2 045, 84 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
12 червня 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення по суті його заперечень на позов. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказав, що у матеріалах справи відсутній договір позики, на який ОСОБА_2 посилається як на підставу свої вимог, будь-яких доказів укладення вказаного договору усно у матеріалах справи немає. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги його заперечення про укладення договору позики та написання розписок. Крім того, апелянт зауважив, що його представником у судовому засіданні заявлялося клопотання про проведення почеркознавчої експертизи та надання часу для подання відповідної заяви у письмовому вигляді, однак вказане клопотання було проігноровано судом першої інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник за довіреністю - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
ОСОБА_2 апеляційну скаргу просив відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 05 червня 2013 року ОСОБА_1 склав розписку, у якій вказав, що взяв у ОСОБА_2 в борг 101 060 грн., що за курсом НБУ 1 дол. США= 8,15 грн. складає 12 400 дол. США, які зобов'язався повернути протягом 1 місяця.
17 червня 2013 року ОСОБА_1 склав розписку, у якій вказав, що взяв у ОСОБА_2 в борг 101 060 грн., що за курсом НБУ 1 дол. США=8,15 грн. складає 12 400 дол. США, які зобов'язався повернути протягом 1 місяця.
ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договорами позики належним чином не виконував, а тому зобов'язаний повернути суму позики з урахуванням 3 % річних.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, прийнятій за результатами перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2012 року у справі про стягнення боргу, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
На підставі ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 взяв у борг 202 120 грн., а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з ОСОБА_1 за договором позики від 05 червня 2013 року підлягає стягненню 3 % річних за період з 06 липня 2013 року по 20 грудня 2013 року у розмірі 1401, 85 грн. (101 060 грн. *3 %*167 днів:365 днів:100) та за договором позики від 17 червня 2013 року підлягає стягненню 3 % річних за період з 18 липня 2013 року по 20 грудня 2013 року у розмірі 1292, 72 грн. (101 060 грн. *3 %*154 дні:365 днів:100).
Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення суми боргу з урахуванням 3 % річних.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 194, 88 грн., так як 01 грудня 2013 року між адвокатом ОСОБА_4 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2021 від 30.06.2004 року) та ОСОБА_2 був укладений адвокатський контракт, за надання правової допомоги ОСОБА_2 сплатив 4 000 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 4 від 10.12.2013 року.
Відхиляючи посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутній договір позики, на який ОСОБА_2 посилається як на підставу свої вимог, будь-яких доказів укладення вказаного договору усно у матеріалах справи немає, колегія суддів виходить з того, що підтвердженням укладення договорів позики є розписки, що повністю узгоджується з ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги його заперечення про укладення договору позики та написання розписок, оскільки будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.
Є такими, що не узгоджується з матеріалами справи, доводи апелянта в тій частині, що його представником у судовому засіданні заявлялося клопотання про проведення почеркознавчої експертизи та надання часу для подання відповідної заяви у письмовому вигляді, однак вказане клопотання було проігноровано судом першої інстанції, оскільки судом першої інстанції роз'яснювалося представнику відповідача право на призначення експертизи, він цим правом не скористався та зазначив, що суд має самостійно призначити експертизу за рахунок державних коштів.
Отже, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року є таким, що ухвалене з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді